А ще зовсім недавно був період, коли Лохвицький суд довгий час взагалі залишався без суддів. Справи є, а розглядати нікому. Якщо вже вкрай треба було, то перенаправляли в інші суди.А ще зовсім недавно був період, коли Лохвицький суд довгий час взагалі залишався без суддів. Справи є, а розглядати нікому. Якщо вже вкрай треба було, то перенаправляли в інші суди.Ось саме за такої ситуації в Лохвиці з’явилася суддя Вікторія Бондарь. Вона приїхала до нашого тодішнього райцентру у відрядження. Термін його був всього 6 місяців. Але вона так і осіла на Лохвиччині.Чому? Що тут затримало? Та і взагалі яка вона – суддя Бондарь? Ці запитання ми задали їй напередодні професійного свята. Природно, що розпочали зі знайомства…
– Родом я з Луганської області, міста Краснолуцьк. Тепер воно носить назву Хрустальний, – почала нашу розмову Вікторія Анатоліївна. – Свою трудову біографію розпочинала з Краснолуцького міського суду.Спочатку працювала архіваріусом. Було це у жовтні 1997 року. Потім була посада секретаря, помічника судді. А в червні 2010-го приступила до обов’язків судді Краснолуцького міського суду.
– У Вас залишилися рідні у колишньому Краснолуцьку?
– Мама. А батько помер два роки тому.
– А як ви опинилися в Лохвиці?
– Під час проведення АТО діяльність Краснолуцького міського суду була припинена. Відповідно залишилася без роботи. Тому, коли випало відрядження на півроку до Лохвицького районного суду, звісно, погодилася. Сталося це у 2017 році. Шість місяців спливли доволі швидко.А потім знову був Указ Президента про продовження відрядження ще на півроку.
– Вікторіє Анатоліївно, хотів Вас запитати, де Ви здобували юридичну освіту?
– У Харківській національній юридичній академії
– Зрозуміло. Тоді дайте відповідь – що ж Вас спонукало на два відрядження до Лохвицького суду?
– І місто сподобалося, і колектив, із яким випало працювати. Він у нас доволі згуртований і професійно грамотний. Кожен працівник знає свою роботу, сумлінно її виконує.
– Тому не дивно, що Вас Указом Президента України було призначено суддею Лохвицького районного суду.
– Так, мене призначили на цю посаду вже на постійній основі. Сталося це 18 вересня 2018 року.
– Ще попутно до Вас запитання щодо сімейного стану.
– Я заміжня. Чоловік проживає в Києві разом із нашою донькою Марією, якій 21 рік і зараз вона є студенткою юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
– Скільки працівників зараз налічується в суді?
– Всього 22 працівники, з яких 3 – судді. Хоча по штату має бути загалом чотири судді.
– Влітку, здається, був Указ Президента України про призначення суддів до Лохвицького районного суду…
– Так. 18 серпня цього року було призначено сюди двох суддів. Це – Людмила Григорівна Цімбота та Тетяна Олексіївна Зуб.Тоді ж, у серпні, зборами Лохвицького районного суду мене було обрано головою цього суду.
– В історії Лохвицького суду ще не було такого, щоб усі судді були жінками. Тож гендерна політика – на рівні.До речі, ваших колег теж призначено на постійній основі і звідки вони?
– Так, вони призначені на постійній основі. А прибули з різних міст. Тетяна Олексіївна з Харкова, а Людмила Григорівна з Ромен.
– Вони вже працюють?
– Поки що ні.
– Чому?
– Призначені судді мають скласти присягу, щоб набути необхідних повноважень. А це якось вже відкладається. Можливо, це буде незабаром. Я не можу точно відповісти.
– Мене, як і багатьох лохвичан, цікавить запитання – чи залишиться суд у Лохвиці?
– Залишиться. В будь-якому разі. Два роки тому було розпочато реформування судової системи. Фактично ми всі ці роки перебуваємо у стані ліквідації Лохвицького районного суду, який згідно з планом реорганізації, мав стати частиною Лубенського міжрайонного суду. До нього мав доєднатися ще і Оржицький районний суд. Але той Указ Президента України діє, і на даний час ми є Лохвицьким районним судом.
– От у нас зробили химерну децентралізацію. Нікого особливо й не спитавши, приєднали Лохвицький район до Миргородського. Різні інстанції розкидали по всій області, як у цій ситуації з судами.
– Ми, відверто кажучи, й самі не знаємо, як далі будуть розвиватися події в судовій системі.Якщо виходити з логіки, то повинен бути, приміром, Миргородський окружний суд у складі тих районних судів, що увійшли б до Миргородського району.
– Можливо, хочуть скоротити кількість працівників судів? Зараз же модно все «оптимізувати»…
– Настільки нам відомо, кількість працюючих залишиться у Лохвицькому судді таж сама.
– Зрозуміло. Вікторіє Анатолівно, Ви довгий час працюєте, як суддя, одна. Цілком зрозуміло, що вал судових справ не зменшується. Але Ви з цим справляєтесь. Якщо узагальнити, то яких справ найбільше?
– Дуже багато кримінальних, цивільних та адміністративних справ. Також тих, що стосуються спадщини. Багато справ стосується захисту прав дітей, позбавлення батьківських прав. З початку року до суду надійшло загалом 2290 справ. Бувають дні, коли розглядаю до 20 і більше кримінальних проваджень.
– Це якась турбольотність!
– Реально так.
– З повідомлень у засобах масової інформації чую, що суди потерпають від браку фінансування. Наприклад, немає за що придбати марки для поштової кореспонденції.
– Станом на 1 грудня нам видали більше п’яти тисяч марок. Але на сьогодні їх вже немає. Це проблема.Як і те, що заробітна плата штатних працівників суду доволі невелика. Маю на увазі помічників суддів, секретарів суду…
Тому, користуючись нагодою, напередодні професійного свята хотіла б побажати всьому колективу Лохвицького районного суду, який я дуже поважаю, насамперед здоров’я, справедливої і достойної оплати за труд, сімейного затишку, любові від близьких і шани від оточуючих і, звичайно, мирного неба над головою.Також висловлюю щирі слова подяки і вітаю з професійним святом наших колег, які в різні роки працювали в Лохвицькому районному суді.
