Лохвицька об’єднана територіальна громада фактично існує п’ять місяців – з моменту прийняття бюджету громади, що увібрала в себе практично більшу частину колишнього Лохвицького району. Тому йде, свого роду, пошук нових форм і методів взаємодії з колишніми сільськими радами, а нині старостинськими округами. Визначаються пріоритетні напрямки, першочергові об’єкти, триває планова робота на перспективу.Лохвицька об’єднана територіальна громада фактично існує п’ять місяців – з моменту прийняття бюджету громади, що увібрала в себе практично більшу частину колишнього Лохвицького району. Тому йде, свого роду, пошук нових форм і методів взаємодії з колишніми сільськими радами, а нині старостинськими округами. Визначаються пріоритетні напрямки, першочергові об’єкти, триває планова робота на перспективу.Разом з тим є неминучі поточні справи, якими живе громада. Ось про це ми і поговоримо з очільником Лохвицької ОТГ Віктором Радьком.
– Вікторе Івановичу, хотілося б дізнатися, які з перспективних планів уже найближчим часом будуть реалізовані?
– У червні має запрацювати молочний кооператив у Луці. Вже найближчим часом надійде необхідне обладнання і можна буде починати роботу.
– Це буде перший такий кооператив на території Лохвицької громади…
– У громаді – так, але ще раніше, коли був Лохвицький район, то вперше такий кооператив утворили в Білогорілці.
– Чому саме такий напрямок?
– Утримувати корів – звична справа для селян. А сьогодні, коли на селі катастрофічно зменшується кількість робочих місць, це дає можливість заробляти кошти. А ми хочемо, щоб вони були вагомими, на відміну від цін, пропонованих різними перекупниками молока.Тому робота такого кооперативу дає можливість тим, хто хоче працювати, наповнювати сімейний бюджет доходами від продажу молока.
В історії з кооперативом у Луці я б ще відзначив цілеспрямованість і бажання старости Лучанського старостату Світлани Калач. Брати на себе відповідальність – це те, що я постійно вимагаю від старост.
– Вікторе Івановичу, Ви окреслили те, що має реалізуватися найближчим часом. А що нагальне найбільш турбує?
– Стан Лохвицької лікарні. Хочемо її не тільки утримати, а й розвинути. Найголовніше – надати цьому медичному закладу можливість заробляти кошти і бути самодостатнім хоча б у плані заробітної плати. Щоб громада лише підтримувала його в інших допоміжних витратах, у тім числі в мотиваційних для лікарів.Добре, що в нас є взаєморозуміння щодо Лохвицької лікарні як із керівництвом Сенчанської громади, так і з іншими партнерами.
Так днями ми підписали угоду з представництвом ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», яке хоче виділити на лікарню до мільйона гривень.Готове долучитися до проєктів, які ми плануємо втілити у нашій лікарні і керівництво групи компаній «Гео Альянс».
Адже прикро, що повністю відсторонилося від підтримки лікарні керівництво Заводської громади. Може так статися, що в майбутньому воно про це пожалкує.
Щодо поточної ситуації в Лохвицькій лікарні, то вона дуже складна. Бракує навіть коштів на зарплату. Згідно з укладеною угодою, кошти надає Національна служба здоров’я України. Кожного місяця вона виділяла три мільйони гривень. У квітні ж надійшло лише 1 мільйон 600 тисяч. Тому зараз стоїть завдання в якийсь спосіб закрити цю прогалину.
– Чому ж вона виникла?
– Як повідомив керівник Національної служби здоров’я України, у них фактично настав дефолт служби через її недофінансування з Державного бюджету.Так що у такій патовій ситуації опинилася не одна Лохвицька лікарня.
– Які зміни вже відбулися чи відбудуться найближчим часом у Лохвицькій громаді?
– Запрацювало комунальне підприємство «Добробут-сервіс». Тепер і служба благоустрою, що була при виконкомі, стала підрозділом цього підприємства.
У приміщенні по вулиці Перемоги, 19, де зовсім недавно знаходилася міська рада, на сьогодні приймають відвідувачів відділ «Центр надання адміністративних послуг», відділ соціального захисту населення виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Комунальна установа «Лохвицький трудовий архів», яка обслуговує мешканців не лише Лохвицької, а й Заводської та Сенчанської територіальних громад. Там же планується розташувати і відділ державної реєстрації актів цивільного стану, а також все, що стосується «паспортного столу».
Плануємо, що в цьому ЦНАПі будуть видаватися і закордонні паспорти.І ще дуже хочемо, щоб у ЦНАПі лохвичани мали можливість отримати послуги з реєстрації, зняття і т. д. транспортних засобів. Я вважаю, що наші мешканці мають отримувати в Лохвиці й послуги сервісного центру МВС (стара абревіатура – МРЕВ).
Відбулися тендерні торги по будівництву поліцейської станції, що знаходиться на території колишнього підприємства «Лохвицятеплоенерго», що по вулиці Сулицькій.
– Вікторе Івановичу, ми в майбутньому до цієї теми ще повернемося. Але для наших читачів окресліть, що являтиме собою поліцейська станція Лохвицької громади?
– Там працюватиме 4 офіцери, які підпорядковуватимуться відділу поліції, але будуть підзвітні нам і здійснюватимуть свою діяльність тільки на території нашої громади. Для них, якщо все вийде, за рахунок коштів Державного бюджету хочемо придбати три патрульні автомобілі.
– Вже п’ять місяців із моменту прийняття нового бюджету, Лохвицька громада функціонує в новому форматі. Є якісь характерні особливості при цьому?
– Ми всі вчимося жити і трудитися за нових реалій. Без складнощів не обходиться. Але в діях старост я ціную готовність брати відповідальність на себе.Наприклад, потрібен водогін у Погарщині. Що треба? Насамперед – ініціатива знизу, підготовка проєкту, необхідної документації, робота з профільними комісіями міської ради і виконкомом. Словом, центр діяльності очільника села зміщається в міську раду.А ось згуртувати людей навколо певної ідеї – то вже на місці.
От ми говорили про молочний кооператив у Луці. Як вже почне працювати – потрібне буде молоко. Чому б не заохотити людей на створення сімейних ферм? І ми над цим зараз працюємо. Причому пропонуємо людям конкретну допомогу.Ви хочете придбати корову? Будь ласка. Десять тисяч гривень із Державного бюджету, ще десять із обласного і стільки ж із місцевого.Вам потрібне доїльне обладнання? З бюджету міської ради ми готові профінансувати 50% його вартості.
Ви хочете побудувати сарай для утримання худоби? Знову ж таки з міського бюджету можемо виділити до 80 тисяч гривень. Чим не цікава така пропозиція?
– Вікторе Івановичу, свого часу у «Зорі» ми піднімали тему щодо самосіву чагарників, утилізації гілля з особистих подвір’їв громадян. Ви також говорили, що цей матеріал у вигляді щепи використовуватиметься у опалювальних котлах. Що зроблено в цьому напрямку?
– Ми вже сьогодні готуємося до початку нового опалювального сезону, хоча попередній тільки недавно завершився.Чому ми квапимося? Бо хочемо обладнати три котельні на альтернативному паливі. Перша, що на вулиці Спаській, взагалі буде інноваційна і працюватиме повністю на деревній щепі. З утилізацією гілля у громаді проблема, бо його дуже багато. То чому ж не використати його для опалення?
Днями відбулися тендерні торги і для громади тепер буде придбано вітчизняний щепоріз виробництва заводу Кобзаренка.Ми вже вирішили, що персонал, який обслуговуватиме дану котельню, працюватиме за схемою, що популярна в Європі – шість місяців вони заготовлятимуть щепу (вартість якої, до речі, 1300 гривень за 1 т і вона користується попитом. – Прим. автора), а шість місяців трудитимуться в опалювальний період.
– У такий спосіб можна значно окультурити населені пункти…
– Що ми й хочемо зробити. Насадження вздовж доріг, чагарники по населених пунктах і т. д. – все це потенційне паливо для котлів.Окрім того, ми значно зменшимо кількість гілля на полігоні твердих побутових відходів, що ускладнює його обслуговування. Про економію коштів, порівнюючи з газом, взагалі не варто говорити, це очевидно.
– Де ще заплановано поставити нові котельні?
– Одна котельня, де паливом слугуватимуть пелети, буде знаходитися в Токарях, щоб опалювати, насамперед, місцеву школу. Бо за минулий сезон було витрачено 1 мільйон 200 тисяч гривень на саме лише опалення.Третю модернізовану котельню ми встановимо у Васильках. Там є один котел для альтернативного палива. Він обігріває приміщення, де знаходиться філія Лохвицької гімназії №1 і дитсадок. Загалом там нараховується 32 учні і 20 дошкільнят, плюс персонал закладу. Якщо котел із якихось причин вийде з ладу, то у Васильках старостат і навчально-виховний комплекс залишаться без тепла. Тому потрібно встановити ще один, резервний котел.
– Попутно до Вас запитання щодо школи у Свиридівці. Яка на неї чекає доля?
– Болюче питання, бо я не прихильник закриття шкіл і тим більше в селі. Значно знизився ступінь наповнюваності цього навчального закладу, який повністю утримується за рахунок коштів Лохвицької міської ради. Там усього сім учнів середніх і старших класів. Хай ми використаємо тисяч 150 ще й на опалення, але це ніщо у порівнянні з тим, якщо цю школу закрити зовсім. Бо тоді на її відновлення потрібні будуть мільйони. Тому ми хочемо Свиридівську школу обов’язково зберегти. Хоча там невтішна демографічна ситуація у плані народжуваності.
– Школа там нова і гарна…
– І село гарне, і громада багата. Я буду зустрічатися зі свиридівчанами найближчим часом і сам подавати різні пропозиції, і від них хочу їх почути – що потрібно зробити, аби надати цьому селу нового поштовху для розвитку. Де мабуть найголовнішим є – де і чим людям зайнятися, щоб мати роботу і заробіток.А ще є одна задумка, що у Свиридівку на перше вересня має прибути шкільний автобус. І щоб батьки й діти мали право обирати навчальний заклад у громаді. Бо скоріше за все, Свиридівська школа буде філією Лохвицької ЗОШ І–ІІІ ступенів №2.
– Вікторе Івановичу, насамкінець поговоримо про дороги, або точніше про їх ремонт. Що в планах громади?
– Якщо хто помітив, при ремонті шляхів на окремих ділянках застосовується суцільне покриття асфальтом, а не латки. Так зроблено по вулицях Тесленка, Юрія Горобця, Українській та інших у Лохвиці.
– Чим це викликано?
– Щоб дорога слугувала якомога довше і без ремонту. Я поясню на конкретному прикладі – один квадратний метр суцільного асфальтового покриття коштує 400 гривень. Припустимо, ширина дороги 5 метрів, отже погонний метр покриття коштує 2 тисячі гривень. Проклали 100 метрів – це вже 200 тисяч.І якщо дозволятимуть надходження до міського бюджету (а тут у мене є стриманий оптимізм), то ми поступово взагалі відмовимося від так званого ямкового ремонту і перейдемо на суцільне асфальтування, хоч і окремими ділянками, але вже 150–200 метрів на конкретній вулиці.
– Які проблемні шляхи до сіл громади?
– Ми підписали меморандум із ПРАТ «Природні ресурси» в плані співфінансування щодо ремонту доріг. То, виходячи з цього, направимо кошти на дорогу до Погарщини, відрізок від Луки до Свиридівки і дорогу до Безсал. Решту будемо підтримувати.Все-таки я сподіваюся, що, можливо, вже наступного року громади отримають на свої баланси всі шляхи місцевого значення.Не повинно бути такого, щоб чиновник у Полтаві чи Києві вирішував за громаду, яку дорогу ремонтувати. Це має вирішуватися на місцях.Те ж стосується і земель, що знаходяться за межами населених пунктів громади. Це величезний фінансовий ресурс для життєдіяльності ТГ, якщо розумно підійти до здачі цих земель в оренду.
Але я думаю, що цю тему ми виокремимо в наступній розмові з читачами «Зорі»…
