Їх доволі багато в нинішньому бурхливому житті. І вони так тісно переплетені між собою, що відразу важко розрізнити чия ж правда «найправильніша», коли за наче б правильними словами ховаються власні інтереси й амбіції і коли це веде до суцільного краху. Десь такі філософські думки не полишали спокою під час двох подій, безпосереднім учасником яких протягом останніх днів мені довелося бути. Ці події між собою тісно пов’язані, бо стосуються майбутнього нашого Лохвицького краю і медицини зокрема.

Подія перша

25 листопада у Лохвицькій лікарні відбулася цікава зустріч, коли у кабінеті головного лікаря Віктора Бурлея зібралися голова Миргородської районної ради Наталія Гирка, її заступник Олег Карабка, заступник голови Миргородської райдержадміністрації Віталій Дяківнич, Лохвицький міський голова Віктор Радько, Заводський міський голова Віталій Сидоренко, Сенчанський сільський голова Наталія Сліпухова, депутат обласної ради Микола Бондар і головний лікар  комунального підприємства Лохвицький ЦПМСД Микола Лисенко.

Зазначу наперед, що посадити за один стіл трьох голів громад, коли мова йде за кошти, справа доволі не така проста, як, може, комусь здається. Але це вдалося. Залишалося лише почути один одного і підписати меморандум про партнерство територіальних громад у сфері співфінансування потреб КНП «Лохвицька міська лікарня» Лохвицької міської ради на 2022 рік.

Тут потрібно трохи роз’яснити ситуацію. Як би не чудили з цією адмінреформою, але ще надовго залишиться відчуття єдності свого краю – чи то Лохвиччина, чи Пирятинщина і т. д. Бо люди проживали в цій територіальній одиниці, і так тривало десятиліття й навіть століття.Так і щодо Лохвицької лікарні.

Які б широкі можливості не відкривалися перед людьми у виборі медичного закладу сьогодні, все одно найперше вони звертаються за медичною допомогою до нашої лікарні. До речі, керівництво Миргородського району в черговий раз було приємно вражене станом нашого медичного закладу. Подібного у Миргородській лікарні немає, щиросердно зізналися вони. Там відповідальним є завдання – не загубити те хороше, що маємо.

На сьогодні послугами Лохвицької лікарні користуються всі жителі колишнього Лохвицького району, а тепер трьох громад. Потреби лікарні в додатковому фінансуванні за кошти місцевих бюджетів на наступний рік складають 8 мільйонів 584 тисячі гривень.Зокрема, на теплопостачання – 5 мільйонів 610 тис.; водопостачання та водовідведення – 250 тисяч; на оплату енергоносіїв – 2 млн 530 тисяч; на оплату комунальних послуг – майже 140 тисяч, на виплату пільгових пенсій та допомоги – 55 тисяч.Тому підписанням меморандуму передбачалося, що це додаткове фінансування розподілять між трьома громадами, відповідно до фінансових можливостей та кількості населення. Здавалось би, цілком слушна і виважена позиція.

Для наочності наведу ще такі цифри. За цей рік із бюджету Лохвицької міської ради на потреби лікарні виплачено майже 20 мільйонів гривень. Сім мільйонів із них – це кошти колишньої Лохвицької районної ради. Але все одно навантаження на міський бюджет суттєве.Сенчанська сільська рада на вторинну ланку надала 3 мільйони 277 тисяч гривень, а Заводська – 577 тисяч.Найскладніше у цій ситуації Заводській громаді, що не має великих грошей, умовно кажучи. Але її очільник Віталій Сидоренко запевнив, що громада закладе у бюджет міської ради на 2022 рік фінансову підтримку Лохвицької лікарні в розмірі більше ніж два мільйони гривень.

Але коли дійшла черга до підписання меморандуму, під яким уже поставили свої підписи Віктор Радько і Наталія Сліпухова, непереборною перепоною для третього підпису стала занадто «гаряча» дискусія між Віталієм Сидоренком і Миколою Лисенком щодо передачі у власність Заводської громади приміщення амбулаторії, яка знаходиться в житловому будинку спиртокомбінату.Там працюють медики Лохвицького ЦПМСД. Термін оренди цього приміщення центром закінчується наступного року. Майновий комплекс зараз перебуває у віданні Фонду державного майна, оскільки триває процедура банкрутства колишнього Лохвицького спиртокомбінату і т. д. Словом, тут скільки нюансів, що всього відразу й не перекажеш. Бо і у Віталія Володимировича своя правда, і у Миколи Івановича – своя правда.

Не хочеться опускатися до написання докорів, що сипалися то з одного, то з іншого боку. Але увесь парадокс цієї ситуації в тому, що плату за теплопостачання амбулаторії, що знаходиться у Заводському, яка обслуговує мешканців Заводської громади несе… Лохвицька міська рада.

Віктор Радько заявив, що готовий хоч завтра передати це приміщення Заводській громаді, лише б його підтримали депутати.Віталій Сидоренко, показуючи лист із Кабінету міністрів, теж категорично заявив, що «це приміщення буде нашим».

Микола Лисенко, якого підтримав Микола Бондар, тримаючи офіційний лист із Фонду держмайна, радить не поспішати.

У підсумку Віталій Сидоренко полишив це поважне зібрання, не поставивши підпис на меморандумі й поставивши під сумнів фінансування Лохвицької міської лікарні, що по суті й сьогодні залишається районною.

Подія друга

Тема спиртозаводської амбулаторії набула продовження й на позачерговій сесії Лохвицької міської ради. Власне, там вже йшлося, як і  передбачалось, про долю первинної ланки Лохвицького ЦПМСД.У тепер вже новоствореному Миргородському районі це єдина первинка, що розпалася на три складові. І запитань «чому?» доволі багато. Напружена ситуація і у внутрішньому мікрокліматі серед працівників центру. Неозброєним оком протистояння між лікарями і керівництвом Лохвицького центру спостерігалося навіть під час цієї позачергової сесії. А конфлікти, як відомо, до добра не приводять.Абстрагуючись від усіх «за» і «проти», відкинувши свою прихильність чи до тієї чи іншої сторони, мені, як лохвичанину, пересічному жителю, хочеться запитати – «чи не загубимо ми остаточно в оцих словесних баталіях лохвицьку медицину?». Там і так вистачає і викликів, і проблем та й ще й без штучно створених.Чи все-таки будемо шукати взаєморозуміння і компроміси?..

Йдучи ранком на роботу після сесії міської ради, яка відбулася 29 листопада, яка, до речі, таки не обійшлася без сюрпризів (але про це в подальшому), я зустрів лохвичанина, який до мене звернувся:

– А це правда, що в Лохвиці не буде лікарні?

– Звідки Ви таке взяли?

– Так мені не одна людина говорила, що поки вони там чубляться, нікому лікувати буде…

Я запевнив того чоловіка, що не все так погано у лохвицькій медицині, як говорять. І лікувати будуть, і оздоровляти теж, і розвиватися з вимогами часу.Однак неприємний присмак від почутого все одно залишився.

Невже не можна всі проблеми вирішувати по-людськи, щоб і у людей виникало менше запитань?..