Такого бойового, патріотичного духу Україна ще не знала ніколи! І нас російсько-путінському фашизму не здолати ніколи!  Як влучно висловився мій земляк – лохвичанин: «Він може тимчасово окупувати якусь територію, але він ніколи не окупує нашу душу і розум».

Яким ще треба бути карликом в геополітичному вимірі, щоб  налаштувати проти себе, своєї країни увесь світ. Навіть у найвіддаленіших куточках планети Земля лунає потужно «Україна»! А вже крилате: «Російський корабель – пішов на*уй!» вимовлять по всьому світу, на всіх мовах. І це вже, даруйте, не матюк, а ставлення до фашистської Росії і її фюрера.

Яким же сліпим потрібно бути дебітом, щоб так налаштувати проти себе навіть російськомовний схід і південь. Не всіх, бо гнид вистачає повсюди, але переважаючу більшість.

Вихлюпнув те, що клекотить в душі. І на моє глибоке переконання не лише в одного мене. Бо я щодня спілкуюся з багатьма лохвичанами, зі знайомими з інших міст України і серцем відчувало як змінилися українці за ці сім днів, хоча  інколи здається що це сім тижнів, а то й місяців.

А тепер чим і як живе Лохвицький район сьогодні. Лохвиця з різних напрямків оточена нашими блокпостами. Честь і хвала нашим людям! Мішки з піском, бетонні блоки утворюють заслони. Допускаю, що вони можуть не вистояти проти танка, але для іншої мототехніки – це перешкода. Більше того, на одному з блокпостів зварили потужній металевий каркас, що може зупинити і просування танка. Наші умільці виготовляли гостроконечні їжачки, щоб «гостинно» зустрічати в разі чого техніку окупантів на гумовому ходу.

На блокпостах несуть варту бійці добровольчої самооборони. Багато моїх добрих знайомих, які ще вчора займалися власним бізнесом, ходили на роботу, люди різних професій, віку... А сьогодні вони зі зброєю в руках стоять на посту. З серйозними, рішучими обличчями готові захистити свою рідну землю.

Захоплення викликає роботи наших волонтерів. Переважно це жіночі обличчя. Але, які ж вони  молодці! Власне, молодці всі лохвичани, під цим маю на увазі всіх тих жителів колишнього Лохвицького району, які вносять свій посильний вклад, щоб підтримати нашу армію, територіальну оборону, постраждалих від російсько-фашистських бомбардувань і обстрілів.

Жителі Лохвицької, Сенчанської, Заводської громад несуть до волонтерських пунктів одяг, теплі речі, ковдри, медикаменти, сільгосппродукцію і, звичайно, продукти. Це потрібно бачити!

Вчора від одного волонтерського пункту відправили цілу фуру з гуманітарною допомогою до Києва. Фуру! Не вистачало рук і людей, щоб все це завантажити. Автівки, що проїздили повз, зупинялися, а їх водії виходили і допомагали завантажити фуру.

Наші люди, теж переважно жінки, долучилися до виготовлення маскувальних сіток. Вони потрібні як на блокпостах у Лохвиці, так і в інших містах.

Я навмисне не називаю ні прізвищ, ні конкретних місць розташування, бо в умовах війни це не припустимо. Але я бачу як пишеться нова історія України. І після нашої перемоги над ворогом, коли зійде мирне сонце над нашою рідною Україною, ми в «Зорі» постараємося розповісти про тих людей, якими варто пишатися, які поруч з нами і які горді, що ми є  українцями.

Багатьох цікавить, як ті чи інші люди поводять себе у цей критичний для країни час. Зауважу і наголошу ще раз, патріотичний дух просто зашкалює. Підприємці везуть на блокпост продукти, необхідні речі, забезпечують генераторами, приладдям і багато, багато іншим. Везуть шини. Щоб не пропустити ворожу техніку, завалюють проходи глиною, піском, стовбурами дерев.

Запитують мене, як діють, ще донедавна непримиримі опоненти по дебатах у Лохвицькій міській раді. Немає опонентів! Є лише один опонент – ворог, Росія. Всі згуртувалися, допомагають усім необхідним. Хтось поповнив лави самооборони. Хтось надає іншу допомогу. Але всі разом!

Я був свідком, знову ж таки не називаючи прізвищ, як батько одного депутата стоїть зі зброєю на посту, а його син, завантаживши по саме нікуди «Ниву» і причіп до неї, перевозить гуманітарну допомогу.

Це буде після перемоги нова сторінка в літопису нашого краю. І в «Зорі», як я вже говорив, про це напишемо.

Але поки що ми захищаємося. По Лохвиці лунає сигнал тривоги. «Дякуємо» господарнику Януковичу, що у свій час знищили систему оповіщення, що була в районному вузлу зв’язку.

Тож, лохвичанам у разі небезпеки, радять  через соцмережі, за сигналом тривоги, що лунає згори міста від пожежної частини, через стільниковий зв’язок перечікувати можливий артобстріл у безпечних місцях. Але ми знаємо, що нас боронять. Військові, національна гвардія, поліція, територіальна оборона, самооборона. Нас не здолати!

Але не потрібно забувати й таке. У мене перед очима страшна картина сьогоднішніх реалій. Після обстрілу ракетами по Києву загинули мирні люди, серед них діти.

Жах! Накрите картонкою убите тільце п’ятирічного хлоп’яти. Видніються лише маленькі ботики і ручки. За що? Після цього Росію можна послати туди, куди її послали прикордонники з острова Зміїний.

Гори ти в пеклі «дремучая, неумытая, фашистская страна»!