– Мій синочку! Моя кровинко! Материнський плач розривав всю округу, сповіщаючи про горе. Велике горе. У Васильках на селянському обійсті прощалися із загиблим Захисником України Юрієм Лисенком. Він загинув 2 березня в зоні Операції об’єднаних сил біля Лисичанська. Поліг смертю хоробрих, захищаючи українську землю від рашистської навали російських окупантів.
Його 26-та артилерійська бригада боронить рубежі на лінії розмежування між населеними пунктами – Щастя і Лисичанськ. Які жорстокі, кровопролитні бої там точаться, щодня повідомляють у фронтових зведеннях.
Того дня по позиціях українських захисників рашистські війська завдали суцільного артилерійського обстрілу. «Гради» просто безжально спустошували все навкруги. Під цей шквал пекельного вогню потрапив і Юрій.
Як розповідали мені близькі Юрію васильчани, шматок снаряда під краєм бронежилета пробив легені нашого оборонця. Він загинув на місці, як і ще декілька його бойових побратимів.
Так на злеті обірвалося життя Юрія Юрійовича Лисенка, якому 20 травня мало б виповнитися 34 роки. На жаль, у цій війні, розв’язаній Путіним гинуть кращі сини України. Гинуть у розквіті сил, у яких було все життя ще попереду і в якому б вони приносили користь державі, своїй родині…
Юрій народився у Васильках. Навчався у місцевій школі. У 2007 році закінчив Червонозаводський технологічний технікум Полтавської державної аграрної академії. Одружився в селі Васильки. У цьому селі на даний час проживає дружина Ірина та 13-річна донька Вікторія.
Юрій працював на різних підприємствах. Але потім обрав для себе професію Захисника Вітчизни. Він уклав контракт і пішов служити до лав Збройних Сил України. Сумлінно відслужив три роки. А в квітні 2021 року знову його продовжив і стояв на захисті держави в зоні бойових дій.
– Коли приїздив у селі говорив: що армійська служба близька йому, – розповідає староста Васильківського старостату Валентина Петрашева.
– У селі у нього проживають батьки пенсіонери. Для них він був надією і опорою.
Батьки Юрія прості селянські трударі. Батько Юрій Вікторович і мати Валентина Миколаївна працювали до виходу на пенсію у підрозділі компанії «Райз». У Заводському мешкає Юрієва сестра Юлія з родиною.
Попрощатися з Юрієм прийшли мало не всі односельці, друзі, побратими. Капелани відслужили молитву. Юрій зійшов на небеса Ангелом, поповнивши ряди Небесної сотні.
Виступаючи на траурному мітингу, Лохвицький міський голова Віктор Радько, звернувся до рідних, до всієї васильківської громади, зауваживши, що Юрій Лисенко загинув на полі бою як Герой, закриваючи грудьми кожного з нас. Віктор Іванович подякував батькам за те, що виховали такого мужнього сина і пообіцяв взяти під опіку родину загиблого.
– Перемога обов’язково буде за нами! – наголосив очільник Лохвицької громади.
– Сьогодні на цьому мітингу я твердо заявляю, що смерть Юрія не залишиться безкарною, – говорить офіцер Сергій Ніколаєнко. – Ми будемо знищувати російських окупантів безжально, до останнього їхнього солдата, що непрохано вдерся в нашу країну.
А ще Сергій Миколайович відзначив колосальну різницю між тим, як проводжають в останню путь українського солдата і російського. На могилу нашого Героя нестимуть квіти, а російська мати після цієї путінської війни часом і не знатиме, де знайшов своє останнє пристанище її син, якого погнав окуповувати чужу землю біснуватий кремлівський терорист № 1.
Зі словами жалоби до учасників мітингу звернулися Васильківський староста Валентина Петрашева та депутат Лохвицької міської ради Ніна Марченко.
Жахлива березнева погода з дощем і мокрим снігом теж оплакувала смерть нашого Героя.
Пролунали залпи військового салюту.
Юрій Лисенко – став першим на Лохвиччині загиблим під час повномасштабної війни з російськими орками. Дай Боже, щоб цей сумний список надалі не поширювався.
А Україна перемогла цього зловіщого ворога, якому вже ніколи не буде прощення. Бо ніколи не можна забувати і простити вбивцям ті гіркі материнські сльози, які проливала Валентина Миколаївна Лисенко над труною свого єдиного сина – Юрія.