Цьогорічна весняно-польова кампанія була надскладною для наших аграріїв. Звісно, що на ситуацію впливає російсько-українська війна і пов’язані з нею виклики. До цього додалися маразматичні геополітичні рухи Трампушки навколо Ірану, що породили паливну кризу у світі. Плюс до всього ще й затяжна прохолодна весна внесла свої корективи. То що робити аграріям за таких розкладів?Цьогорічна весняно-польова кампанія була надскладною для наших аграріїв. Звісно, що на ситуацію впливає російсько-українська війна і пов’язані з нею виклики. До цього додалися маразматичні геополітичні рухи Трампушки навколо Ірану, що породили паливну кризу у світі. Плюс до всього ще й затяжна прохолодна весна внесла свої корективи. То що робити аграріям за таких розкладів?Із цим та іншими запитаннями ми звернулися до молодого фермера Миколи Шамрицького. У нього, я б сказав, незаангажований погляд загалом на сільськогосподарські процеси. Тому цікаво було почути його аналіз нинішньої ситуації, що склалася в агарному секторі. І чи відрізняється вона у нашому регіоні від загальнодержавної?

– Ситуація у нас, на Лохвиччині, нічим не відрізняється від масштабної, що є в Україні, – говорить Микола Григорович. – Тому що ми стикаємося з одними і тими ж викликами, що і країна.– Ситуація у нас, на Лохвиччині, нічим не відрізняється від масштабної, що є в Україні, – говорить Микола Григорович. – Тому що ми стикаємося з одними і тими ж викликами, що і країна.По-перше, вплив війни, що породжує нестачу кадрів, зокрема механізаторів. Людей бракує, а ті, які є, можна сказати, працюють у цілодобовому режимі.Календар посівної ніхто не розтягне досхочу. Потрібно обсіятися за 2–3 тижні – від цього не відступиш. Хоча цьогорічна весна змусила терміни посівної розтягти на місяць.

– Чому?

– Вплинула погода. Ми тільки-но завершили сівбу кукурудзи і соняшника. Окрім цих культур в обробітку у нас залишилася ще озима пшениця.

– А ріпак?

– У нас були площі під озимим ріпаком, який, до речі, гарними сходами увійшов у зиму. Але навесні його довелося передискувати. І я вважаю, що зробили правильно.

– Можете детальніше обґрунтувати?

– Це я бачу не лише на власному прикладі, а й на прикладі фермерів із нашої області, із сусідніх Сумської та Чернігівської, де поля ріпаку зазнали впливу морозів без снігового покриву. Сніг був, але він розтанув, а потім ударили сильні морози.Тож фермери, які сподівалися, що ріпак навесні відійде, бо вклали вони на кожен гектар до 400 доларів, думали що в підсумку вийдуть хоча б на «нуль». Але вони прорахувалися.З теплом ріпак дійсно почав цвісти, пустив бічні пагони. Наглядно виглядає зеленим. Але природу не обдуриш – мороз дав своє. Точка росту вимерзла, корінь трухлий. Стебло ламається – там немає адекватної живої основи.То ті фермери, які сьогодні передисковують площі озимого ріпаку, ще більше втратили, ніж ті, хто це зробили раніше. Бо він витяг із землі всю поживу, всю вологу. Його вегетативна маса зараз така, що ріпак лежить на полі килимом. То як на такому полі можна щось посіяти? Крім того, вже й усі терміни сівби пройшли.

– Повертаємося до аналізу посівної…

– Я вже назвав одну з проблем, породжених війною – це кадри. Інша проблема – ціна пального. Через події в Ірані вона підскочила. І хоч ситуація зараз трохи нормалізувалася, але ціни не відкотилися назад. І чи й відкотяться?Якщо торік дизельне пальне коштувало 47 гривень за літр, то сьогодні – 90. Це майже удвічі. А що значить здорожчання у два рази вартості пального для такої культури, як кукурудза? Це здорожчання собівартості на гектарі орієнтовно на 200 доларів, що в підсумку буде більше тисячі доларів на гектар.Логістично кукурудза завжди проблемна. Бо з поля ми її веземо вологою. Значить треба сушити. А пальне здорожчало, газ здорожчав, послуги з сушіння теж здорожчали. Ось і маємо, те що маємо.

– Ще ж треба до всього додати і добрива?

– Так. Азотні добрива теж сильно здорожчали в ціні, тільки трохи не зрозуміло, чому настільки. Як на мене, то тут є певні спекулятивні моменти. Пояснюю чому.Раніше ми орієнтувалися на карбамід для вирощування такої культури як пшениця. Щоб придбати одну тонну карбаміду, потрібно було продати дві-дві з половиною тонни пшениці. Сьогодні вартість тонни пшениці 10 тисяч гривень, а карбаміду – 50 тисяч. Виходить, за тонну карбаміду треба продати п’ять тонн пшениці! Тож яка тоді номінальна її вартість? І якою тоді буде вартість хлібини?Питань виникає доволі багато. Пальне подорожчало удвічі, добрива – теж. І оренда землі теж здорожчала. Ринок землі відкритий. Вартість одного гектара теж зросла, що й варто було очікувати. Але конкуренція – є конкуренція.

– Це ж стосується і кадрів?

– Звісно. Брак механізаторів породжує дуже велику конкуренцію. Щоб утримати кадри, піднімаємо їм заробітну плату. Стараємося, щоб наші механізатори були задіяні роботою протягом усього року, а не тільки в сезон. Нові виклики – нові рішення.

– У чому вони ще проявляються?

– Ми для себе усвідомили, що потрібно більш раціонально використовувати добрива. Раніше для підживлення тієї ж пшениці ми використовували тільки розкидачі для внесення селітри, карбаміду, сульфату амонію. Як кажуть, «дідівським способом», не озираючись на втрати. А вони неминучі, бо той же азот вивітрюється, змивається дощами чи талими водами. Якщо коротко, то він не працює на формування твого врожаю.То цього року такої розкоші ми собі дозволити не можемо. Озиму пшеницю ми підживлювали ін’єкторами. Спосіб такий: агрегат, на якому круглий диск і на ньому такі голки, які проколюють грунт і точково під рослину вносять азотні добрива у вигляді розчинів. У підсумку ми маємо мінімальні втрати і максимальну ефективність у використанні добрив.Це, до речі, технології українських виробників, які під неї виробляють і відповідну техніку. Це радує.

– Миколо Григоровичу, можливо ще якісь новації були застосовані у цьогорічну посівну? Життя ж змушує…

– Є в нас один експеримент. Змусили його провести різні фактори – і цінова політика, і погода… Тож, що ми вирішили?У нас на весну залишилися поля, на яких була зібрана кукурудза. Поля ці так і залишилися необробленими з поживними рештками.До сівалок ми докупили розгортачі цих поживних решток. Для того, щоб не обробляти поле, а зайти і посіяти – зберігаючи вологу, економлячи пальне і т. п. У такий спосіб ми ніколи не сіяли, але по розрахунках плануємо удвічі поліпшити економіку на одному гектарі. Звичайно, не відкидаємо, що з бур’янами боротися доведеться однозначно. Але подивимося, як такий експеримент спрацює на практиці…

Від автора. Як на мене, вийшов цікавий сільськогосподарський огляд нинішнього життя фермерів.