Бодаквяни проводжали в останню путь Героя, свого земляка, низько схиливши голови і стоячи на колінах. Це був прояв найвищої людської Поваги до воїна-захисника, який віддав своє життя, захищаючи свою Батьківщину від російського агресора. Віроломна війна, розпочата кремлівською клікою на чолі з путіним, забрала життя ще одного українця. Українця, який у цивільному бутті займався благородними, мирними справами. Але, коли над Україною нависала небезпека, коли рашистська росія сунула на наші землі, він брав до рук зброю і ставав на захист рідної Батьківщини.Таким був Ігор Миколайович Пасько з села Бодаква, що нині входить до Заводської громади. Він тут народився 4 червня 1969 року. Тут закінчив вісім класів Бодаквянської школи. Далі продовжив навчання у Глинському училищі механізації.
Звідси від батьківського порогу Ігоря проводжали до лав радянської армії. Його молоде самостійне життя розпочиналося як і в більшості його ровесників тої епохи. І хіба міг тоді його батько, Микола Олексійович, який пережив лихоліття загарбницької війни фашистської Німеччини у другу світову і який трудився у післявоєнну пору у бодаквянському колгоспі водієм молоковоза, що йому доведеться на схилі свого життя лити гіркі сльози над труною сина, якого вбила кацапня з росії! Вбила за те, що він боронив свою землю від цієї звірячої орди, що переплюнула мабуть і звірства фашистів!
Ігор був найменшим у сім’ї Паськів. Слава Богу, живі його брати Олександр і Анатолій, які мешкають й понині у Бодакві. Мама, на жаль, вже давно на небесах. Не знаю, може десь зустрінеться її душа з душею рідного сина.
Ігор, до речі, у мирному житті, спробувавши себе на різних роботах, обрав родинне ремесло, започатковане ще його дідом. Як і його пращур Ігор копав і чистив колодязі. Тепер вони будуть свого роду пам’яттю про нього, його золоті руки. Бо викопав він за своє коротке життя не одну криницю. Любив свою роботу, друзів, родину. А ще дуже любив свою Батьківщину.
Коли у 2014 році запалало на сході нашої країни і на нашу землю посунув «руццкий мир», Ігор пішов захищати рідну землю у складі прикордонних військ.
Він пройшов Ілловайськ. Повернувся до мирного життя і свого улюбленого ремесла. Але коли росія зухвало ступила своїм брудним чоботом у глиб України, Ігор вже в перший день вторгнення, цебто 24 лютого, добровільно відразу пішов боронити свою землю.
У складі артилерійської бригади він разом з побратимами хоробро захищав від ворога підступи до столиці нашої держави у Києво-Святошинському районі. Під час бою 9 березня, Ігор Пасько отримав смертельне поранення. Осколки потрапили у шию та голову. Він загинув відразу, але загинув як Воїн-Захисник, як Герой.
Його поховали на рідній землі у Бодакві 12 березня. Як розповів староста Бодаквянського старостинського округу Олександр Болотний, тіло загиблого Ігоря Паська під обстрілами допоміг вивезти якийсь український офіцер. Він доправив його до Білої Церкви, а вже звідти Ігоря Паська бодаквяни доправили до батьківської хати. На місцевому сільському цвинтарі, відбувся траурний мітинг. Прощальні слова перед бодаквянами на адресу Героя промовили голова Заводської громади Віталій Сидоренко, староста Олександр Болотний та офіцер Сергій Ніколаєнко.
Відспівали молебінь. Пролунав салют. Овдовіла дружина. Залишилася без батька 29-річна донька Ярослава, яка мешкає нині у Заводському.
А боротьба українського народу за свою свободу триває. І вона завершиться нашою Перемогою. За неї віддають своє життя кращі сини нашої країни, такі як Ігор Миколайович Пасько з Бодакви…
