Навіть у страшному сні не міг ще місяць тому уявити, що доведеться, як журналісту, описувати стільки трагічних подій на моїй любій серцю Лохвиччині. А все через те, що у наш мирний дім увірвалися рашистські окупанти. Не «наївшись» у 2014-му Криму і частини Донбасу, кремлівський боягузливий карлик, що десь переховується у бункері чи то за Уралом, чи в Забайкаллі, вирішив у своїх «царських» мареннях захопити і всю Україну.
Що в нього з цієї авантюрної ідеї нічого не виходить і не вийде ніколи – ми всі бачимо. Наші захисники і захисниці мужньо боронять рідну землю і нищать ворога. Але безглузда війна, на жаль, забирає на небеса наших найкращих синів і дочок. І це наші найболючіші, найтрагічніші втрати.
Ось і вчора, 23 березня, Бодаква на колінах проводжала в останню путь ще одного Героя української визвольної війни. Ще не висохли сльози на згорьованих обличчях бодаківчан від прощання із загиблим воїном-земляком Ігорем Паськом, якого поховали на місцевому цвинтарі 12 березня. А вже через тиждень війна принесла чорну звістку у шановану в Бодакві родину Кулінічів. Захищаючи Охтирку, тут смертю хоробрих загинув їхній зять Віктор Сушков.
Його коротка, на жаль, життєва дорога заслуговує якнайбільшої шани і поваги, є взірцем служіння своїй Батьківщині.
Віктор народився 15 серпня 1991 року у місті Южнокомунарівськ (нині Єнакієве) Донецької області. Дитинство провів у місті Часів Яр. Після школи закінчив Донецьке професійне училище. Прикро, але рано залишився сиротою.
27 січня 2014 року його призвали на військову службу. Це відбулося в Артемівському райвійськкоматі Донецької області. Буквально через місяць почалося вторгнення росії до Криму. Певно, тоді Віктор Сушков й обрав шлях військового, Захисника України.
Того ж 2014 року він підписав контракт зі Збройними Силами України. У складі 92-го окремого механізованого батальйону захищав кордони Харківської області. А з 24 вересня 2014 року виконував бойові завдання у складі військової частини Сухопутних військ, що брала участь в антитерористичній операції на Сході України.
Віктор був дуже цілеспрямованою людиною. Він закінчив магістратуру Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба за спеціальністю озброєння та військова техніка (факультет протиповітряної оборони сухопутних військ). По закінченню навчання в університеті у 2020 році знову підписав контракт на службу у військах ЗСУ.
Як учасник бойових дій, був нагороджений відзнаками «Учасник АТО», «Ветеран АТО»
А ще Віктор дуже любив спорт і досягав у ньому неабияких успіхів. Він здобув бронзові нагороди у другому Всеукраїнському чемпіонаті з функціонального багатоборства Збройних Сил України у 2017 році. Того ж року посів перше місце серед силових структур м. Харкова з кросфіту.
А ще він дуже любив життя, гордився що обрав професію Захисника Вітчизни, що може зі зброєю в руках захищати свою землю, свою дружину, родину. Він торік одружився з Іриною Кулініч, батьків якої я добре знаю, і до оселі яких у Бодакві увірвалася трагічна звістка про обірване життя молодого зятя.
У 2014 році Віктор після «деенерівського шабашу» і вторгнення росії на Донбас, втратив малу Батьківщину – Єнакієве. А коли «раша» підступно вдерлася у глиб нашої країни 24 лютого цього року, то Віктор Сушков відразу, як і тисячі його побратимів, став на захист Вітчизни.
Саме під час виконання бойового завдання на Сумщині під Охтиркою 20 березня Віктор Сушков загинув. Але перед цим силами протиповітряного захисту йому вдалося збити кацапську смертельну ракету, що летіла на місто. Завдяки цьому вдалося врятувати десятки, а може сотні життів українців.
В останню путь Героя проводжали сотні жителів як Бодакви, так і навколишніх сіл. По дорозі до цвинтаря лягали живі квіти, а церковний колокол сумно сповіщав на всю округу про втрату, непоправну втрату. Про це говорили на траурному мітингу голова Заводської громади Віталій Сидоренко, староста Бодаквянського старостату Олександр Болотний, офіцер Андрій Дятленко, капелани української церкви. Вони з гіркотою мовили, що у цієї 30-річної молодої людини, лейтенанта Збройних Сил України було ще все життя попереду. Скільки б користі він приніс нашій державі, своїй родині. Але його життя обірвалося після навали «асвабадітєлєй» із одурманеної росії. Як проникливо промовив Олександр Болотний.
– Ми точно знаємо, що за загибель Віктора Сушкова, за обірвані життя інших Захисників України, за вбивство нічим не повинних тисяч мирних жителів України, в тім числі дітей, рашистська федерація заплатить сторицею. А Перемога, яку щодня окропляють своєю кров’ю найкращі з кращих наших співвітчизників – обов’язково буде за нами!
Всі присутні на траурному мітингу вшанували пам’ять Героя хвилиною мовчання. Капелани провели його на небеса молитвою. Тишу неба порушили залпи військового салюту.
Але і в моїй пам’яті, і в пам’яті всіх присутніх того дня на бодаквянському цвинтарі мабуть на все життя залишаться згорьовані постаті родини Кулінічів, які в розпачі схилили свої голови над труною з рідною людиною.
Цього росії пробачити ніколи не можна! І не пробачимо!..
