Не перестаємо захоплюватися згуртованостю та самовідданостю українських людей, які готові жертовно робити все, аби вистояти у тяжкій борні з рашистською росією. Про одну з таких родин волонтерів мені хотілося розповісти вже давно. Але жінка навідріз відмовлялася, промовляючи: «Хай вже після нашої перемоги» або «Нічого такого ми не робимо». Однак останні події зумовили Олену заговорити.Не перестаємо захоплюватися згуртованостю та самовідданостю українських людей, які готові жертовно робити все, аби вистояти у тяжкій борні з рашистською росією. Про одну з таких родин волонтерів мені хотілося розповісти вже давно. Але жінка навідріз відмовлялася, промовляючи: «Хай вже після нашої перемоги» або «Нічого такого ми не робимо». Однак останні події зумовили Олену заговорити.– Мені так хочеться через «Зорю» подякувати всім небайдужим людям, сказати їм добре слово, просто крикнути: «Ви – найкращі!» – сказала вона під час нашої розмови.А хіба не найкращі? Коли мало не за тиждень зібрали кошти і придбали для бійців, які воюють зараз на Сході, такий необхідний їм транспорт.Олена Григорівна Середняк живе і трудиться у Вирішальному. Була підприємцем. Є депутатом Сенчанської сільської ради.

– Допомагати Українській армії ми почали ще з 2014 року, – говорить моя співрозмовниця. – Як почали надходити прохання від наших земляків, які воювали тоді в АТО і яких, на жаль, вже немає.  Юри Сердюка, Валентина Чурікова, мого двоюрідного брата. Загинули ще шість років тому.– Допомагати Українській армії ми почали ще з 2014 року, – говорить моя співрозмовниця. – Як почали надходити прохання від наших земляків, які воювали тоді в АТО і яких, на жаль, вже немає.  Юри Сердюка, Валентина Чурікова, мого двоюрідного брата. Загинули ще шість років тому.Так ось, до нашого магазину люди почали зносити те, про що прохали солдати. Ми все спаковували, а як не вистачало – докладали те, що було на полицях. Ми тоді ще не вкладали в посилки малюнки дітей

.– А тепер це робите?

– Після лютого цього року кладемо до передач солдатам і малюнки, і дитячі листи, і браслетики-обереги, виготовлені дітьми. Хай вони послужать нашим воїнам як духовна підтримка. До того ж, діти своїми руками роблять пам’ятні наклейки на банки.Загалом діти, школи по всіх старостатах, можна сказати, активно долучилися до підтримки нашої армії. Діти з батьками і печиво печуть, і пироги, і капусту квасять і ще багато чого роблять. І все це ми відправляємо нашим захисникам.Більше того, наш приклад надихає й інших займатися волонтерством, як це сталося в Їсківцях. Там самі почали відвозити гуманітарну допомогу до пункту її збору.

– Розкажіть більш конкретно про волонтерський рух у Вирішальному.

– Коли росія розпочала цю неприховану війну проти України, ми чудово усвідомлювали, що потрібно допомагати і тим, хто воює, і тим, хто потерпає від війни.Тому з кумами, подругами ми зайнялися вже звичною для нас справою – волонтерством. Розпочинали з плетіння маскувальних сіток та збору продовольства для наших воїнів. До нас почали активно приєднуватися підприємці з Вирішального, фермери, колективи шкільних та дошкільних установ, старостатів, просто небайдужі люди. Хочу відзначити також всебічну підтримку нашого руху з боку Сенчанської сільської ради.Все, що можна було переробити, переробляли. Привезли більше тонни риби – наробили рибних консервів. Так само на переробку пішло п’ятеро поросят, 52-є гусей, чотири барани. Про овочі промовчу. Додам також, що зараз ростимо кілька десятків гусей, ми їх ще називаємо «байрактарами». Як виростуть, приготуємо щось смачненьке після нашої перемоги над ворогом.

– Ви ж займалися не тільки продовольством?

– Звичайно. Збирали і медикаменти, і речі, і все, що просили наші хлопці-захисники. Найбільше вражало, як наші люди були готові поділитися останнім, аби підтримати і армію, і тих, хто потерпає від цієї війни.– Як Ви з цим справляєтесь?– Всі працюємо злагоджено. Рідні, звичайно, завжди поруч. Чоловік Анатолій скільки міг банок тушонки переробляв у автоклаві, донька Марина волонтерить у Полтаві. Всі ми любимо рідну Україну і ніколи не пробачимо нашим ворогам те лихо, яке вони принесли на нашу землю.

– Прощенню це не підлягає…

– Ми побували у травні в Бучі, моя семирічна онука Анічка після побаченого каже: «Краще б дитячі очі всього цього не бачили!» Уявляєте, які емоції у дитини! А що вже говорити про людей, які пережили всі страхіття варварської орди…– Олено Григорівно, розкажіть, як збирали кошти на автомобіль для ЗСУ, коли виникла така ідея?– Ми вже мали певний досвід, коли збирали кошти для онкохворих. А виникла, власне, не ідея, а потреба. Разом із донькою ми побували в одному з військових підрозділів, що тільки сформувався. Зарізали порося, повезли хлопцям ковбас та всього іншого. А про те, як збирали кошти на мікроавтобус, краще розповість моя донька.

Говорить Марина Кримчак:

– Військовий підрозділ, у якому ми побували, недавно сформований. Але коли хлопці були під Києвом, то їм, можливо, і вистачало для перевезення звичайного шкільного автобуса. Але зараз вони на Сході, і їм потрібен тільки мобільний транспорт. Тому й вирішили спробувати усім миром зібрати кошти і придбати їм потрібне авто.Почали його шукати. Тим більше, що ситуація з розмитненням була сприятлива. Простий легковик не підходив. Потрібен був лише бусик, і щоб бійців перевозити, і пораненого покласти й вивезти. Кинули в соцмережах пост для збору коштів. Ви не повірите – в перший же день надійшло 57 тисяч гривень! Люди перераховували хто 10 гривень, а хто й 5 тисяч. Я намагалася через Фейсбук знайти кожну людину і їй подякувати. А люди говорили: «Як же не допомогти захисникам? Вони стоять за наших дітей, онуків, землю!»Були й такі, що перепитували, куди ми кошти збираємо, бо зараз шахраїв теж вистачає. Але наші друзі у соцмережах підтверджували, хто ми такі і навіщо збираємо гроші.І уявіть, через тиждень суму, необхідну для закупівлі пасажирсько-вантажного мікроавтобуса «Фольксваген» було зібрано! Ми його трохи переоснастимо всередині, що потрібно у фронтовій зоні, перефарбуємо – і хай служить Збройним Силам України.Хочу від себе, від усієї нашої родини, від усіх волонтерів висловити величезну подяку всім небайдужим людям, які підтримують нашу армію, вірять у її перемогу й роблять усе, щоб її наблизити.Все буде Україна!