Володимира Зінченка знаю давно, ще з часів, коли він у Ригах очолював місцеве сільгосппідприємство. До речі, доволі успішне.Володимира Зінченка знаю давно, ще з часів, коли він у Ригах очолював місцеве сільгосппідприємство. До речі, доволі успішне.Імпонує в його характері відкритість, своя позиція, думка. Водночас готовність визнати свою помилку, прийняти інше судження, якщо воно неправильне.Але найбільше, як на мене, підкуповує в ньому яскраво виражена патріотична, державницька позиція. Якщо доречно так висловитися, то Володимир Степанович – ярий українофоб, але в найпозитивнішому значенні цього слова.А ще він дитя двох епох, коли може об’єктивно, посилаючись на свій досвід, розставляти акценти на ту чи іншу подію.Тому напередодні Дня української державності Володимир Зінченко охоче поділився своїми думками щодо становлення держави України, її боротьби з ворожою ордою, висловив власну позицію про події, людей, що є уособленням минувшини і сьогодення.
– Володимире Степановичу, нині Україна переживає, беззаперечно, найскладніший етап у своїй історії. Певно, путінська армія сподівалася, як сто років тому більшовицькі війська Муравйова, теж за кілька днів зламати опір українських захисників. Гадали, так буде і в 2022-му.Не судилося. Власне, вся вікова історія України – це історія боротьби проти росії. Особливо це виразно проявилося після 2014 року. Чи не так?
– Ця боротьба дійсно триває вже століттями. А сьогодення – одна з найдраматичніших сторінок у нашій історії, коли, так званий путін і московія (інакше їх важко назвати) вдерлися в нашу країну. Це якась нечиста сила.А в 2013–2014 роках країна розділилася між прибічниками Януковича і Майдану. Його тоді, на моє глибоке переконання, організувала кацапія.Розрахунок був простий. Мітингувальників буде небагато. Піднімуть беркутівців. Виникне протистояння, а на цьому тлі Янукович звернеться до путіна з проханням увести так звані миротворчі війська росії. Потім проводять якісь вибори і Україна стає сателітом московії. Що з цього вийшло – ми всі знаємо. А ось після 24 лютого цього року путіну вдалося те, чого не зміг зробити жоден президент України – він об’єднав проти себе, проти кацапії всю Україну.
– Мабуть, цей «правитель» і сам цього не очікував.
– Та й ми після 24 лютого багато в чому усвідомили, як Україна добре розвивалася. Щось робилося не так, щось потрібно було по-іншому. Але є багато позитивного. Ми рухалися вперед.
– Росіяни, напевно, дійсно думали, що за 3–5 днів захоплять усю Україну і зустрічатимуть їх, як радянські війська у Німеччині в 1945 році з квітами.Мене тричі дивують їхня зомбованість, тупість, дурість і ще багато чого. Росіяни не усвідомлюють, що їхній путін – це другий гітлер, а їхні війська – фашистсько-каральні загони, що спустошують снарядами, бомбами наші міста і села. Між нами і ними, так званими, «асвабадітєлями» – прірва.
– І вона була завжди, до речі. У нас ніколи не було царів, на відміну від московії. Янукович спробував стати царем, а вийшло, що став політичним ізгоєм, вигнанцем, що ганебно втік до кацапії.Ось і путін хоче відновлення радянської імперії, але з цього нічого не вийде. Ми рухаємося по спіралі і ми будемо вище росії.А різниця між українцями і росіянами була колосальна навіть на побутовому рівні. Я пригадую, як у 1993 році мій знайомий директор шахти на Донбасі провів таку цікаву екскурсію. Ми тоді не лише спустилися в забій та подивилися як працюють шахтарі, а й ознайомилися з умовами їх проживання у шахтарському селищі. І ось возить наш провідник його вулицями і розказує:– Ось цегляний будинок, покрівля виблискує цинком, ганок доглянутий – тут живе українська сім’я. А ось чорніє похилена мазанка, занедбане дворище, навіть без паркану – це росіяни. Два тижні після зарплати безпробудно п’ють, а українці в цей час працюють на своєму дворі. Оце вам лоб і очі.
– Наочний приклад. На жаль, за 30 років майже нічого не змінилося. Вони недарма, коли зайшли в наші Ірпінь чи Бучу, були ошарашені високим рівнем життя українців. Тож і запитуємо, навіщо нам їхній «русский мир»?
– От і мене цікавить таке запитання. Коли була Переяславська рада, скликана Богданом Хмельницьким, то де той договір що він уклав із московією? Бо в ньому йшлося про елементарний військовий союз, щоб боронитися від спільних ворогів. Але там ні про яке входження України, або як тоді її називали, Малоросії, до складу росії не йшлося.Вони цей договір у московії заховали за сімома замками, щоб ніхто ніколи нічого не знав. Всю історію підтасували під себе і брешуть по цей день.
– Відомий російський актор Василь Шукшин, до речі, колись висловився так: «Уся історія росії – це брехня, брехня і брехня».
– Я хочу додати, що поки не розпадеться російська федерація, нам завжди потрібно буде готуватися до війни. Навіть після нашої перемоги.У 1991 році незалежність нам впала, як манна з неба. Ми її не зацінили. Почалося первинне накопичення капіталу. Хто нахабніший, хитріший, сміливіший – вирвалися вперед. Пригадайте ваучери, купони і т. д.Було всякого за ці 30 років. За історичними мірками – це одна миттєвість. Але зроблено за цей час теж дуже багато.Зараз ми вийшли на істинну дорогу побудови нашої державності. Україна, як держава, відбулася. І напад росії тільки це підтвердив. Я взагалі у захваті від держави Україна – скільки націй об’єдналися. А їх у нас до ста. Так, ми всі різні, індивідуальні, але коли в наш спільний дім приходить біда – ми об’єднуємося. Так, як зараз. А кацапня цього не очікувала.
– Вони думали, як у 2014-му, коли заявляли «раз бабахнемо і українці розбіжаться».
– Але пригадайте, в якому стані тоді Порошенко прийняв країну, коли міністерство оборони, СБУ очолювали громадяни росії, яких на ці посади призначив Янукович.Я на власні очі бачив, яка армія була у 2014 році й якою стала у 2018-му. Небо і земля. Теж мав можливість порівнювати, якими стали сили спеціальних операції. Якби їх при Порошенкові не створили і не озброїли як слід, нас би кацапня переступила і була б на західних кордонах. Так, наш п’ятий президент теж помилявся, бо він людина, а не Бог. Але я йому вдячний, що завдяки йому ми вирвалися від впливу демона. Отого демона, що покоїться на Червоній площі і який ніс так звану комуністичну ідеологію, що призвела до загибелі десятків мільйонів українців.
– Володимире Степановичу, але ви теж жили при Радянському Союзі…
– Так. Я, до речі, був єдиним на весь Радянський Союз безпартійним головою колгоспу. Хоча потім у комуністичну партію все ж вступив.
– Чому?
– Бо повірив Горбачову, в його перебудову. Коли він відмінив шосту статтю Конституції СРСР, де йшлося, що комуністична партія є керуючою і рушійною силою держави. Але далі Горбачов навряд чи зміг реорганізувати таку велику країну, як СРСР. Це успішно зробили Єльцин, Кравчук і Шушкевич у 1991-му.
– Ну, не все ж тоді було так погано?
– А що в нас було для людей? Взуття, одяг – ганялися за імпортом. А стоматологія – кам’яний вік. Одноразових шприців навіть не було, як і звичайних знеболювальних препаратів, чим в цивілізованому світі вже роками користувалися.Мій тато помер у 1980-му, бо не було звичайного УЗД. А там камінчик перекрив протоку – і все.
Моя знайома каже, що лікування було безкоштовне. Мовляв, я захожу в медичну палату і кладу пригорщу таблеток на тумбочку…– І допомагали оті таблетки? – запитую.– Та хто зна, – відповідає.Багато чого б можна було в Україні зробити по-іншому на цьому короткому історичному шляху. Але все одно ми рухаємося вперед.
– Як прищепити оцей антивірус проти ворожої ідеології, яку нам так хочуть нав’язати «асвабадітєлі» з півночі?
– Він уже є. Так, дуже жаль наших хлопців, які загинули, стали каліками. Жаль осиротілих діток. Але це важка плата за нашу волю, за право жити так, як нам хочеться.Плата за ті віддані життя ще у повстанській армії, закатованих у російських тюрмах, концтаборах, Гулагах…
Мені зараз соромно, що в московії є так звана православна церква. Тільки там віри немає. Назва є, а віри православної немає. Цю російську церкву створив Сталін, бо в них і томосу свого немає. Ці церковні феесбешники канонізували Миколу другого, визнали його святим, а поруч, у мавзолеї, лежить демон в людській особі ленін, де путін приймає паради. Там немає віри. Бо коли в твоїй душі немає Бога, там оселяється нечиста сила.Як можна освячувати ракети, щоб ними вбивати українців? Це може робити тільки сатана. І я хочу, щоб і в Лохвиці переходили до Православної Церкви України. Тим більше, що владику обирають люди. Тож обирайте і ви, парафіяни, того керівника, якого хочете бачити. Миром, спокоєм і словом, але ми маємо об’єднатися. Хто помилявся, а помиляються всі, бо ми грішні, хай покається. Але потрібно схилятися до церкви, визнаної Вселенським патріархом, а не Сталіним.
Ще раз наголошую, чому між росіянами і українцями величезна різниця, бо ми не обираємо царя. Так, у нас президент може бути кращий, гірший, але це ми його обрали, а не нам хтось його посадив на трон.
– Мабуть, росіянам цього ніколи не осягнути, бо вони століттями кажуть: «цар-батюшка» чи «Барин придёт, все рассудит».
– А ми, українці, так ніколи не скажемо, і рішення прийматимемо самі, виходячи з ситуації. Ось узяти хоча б волонтерство. Чи можливо таке в росії? Та ніколи.А наші лохвицькі хлопці, від яких я просто в захваті, в тім числі від одного місцевого депутата, ризикуючи життям, постійно відвозять допомогу захисникам на передову.Нещодавно відправили вже вкотре ще один автомобіль, завантажили ще й продуктами. З фронту хлопці попросили свіжої риби, якої там немає. Наловив, почистив (я цього ніколи не цураюсь) додав олії, борошна і ще всього іншого. Це все заради наших хлопців, які нас боронять.Кажуть: оборона держави – це обов’язок держави. Але, я вважаю, коли прийшов ворог, то боронимо її всі. Тож маємо згуртуватися і кожен робити те, на що вчився і що в нього краще виходить.Я завжди наголошую, що краще віддавати, ніж просити.
– Володимире Степановичу, я ніколи не забуду ті лютневі дні, коли росія варварськи вторглася в Україну. Маю багато фактів, як і хто себе поводив у ті дні. Щиро захоплююся і Вашими діями, і діями багатьох інших людей, тієї лютнево-березневої пори. Знаю, як би це читачам було і цікаво, і повчально, а для декого, можливо, й соромно. Але все одно притримуюсь думки, що ще не настав час розповідати і про мости, і про дизпаливо, і про гроші, і ще багато про що і про кого. Все це – після перемоги України над ворогом.
– Розповісти дійсно є про що. Приміром, як десь числа 26 лютого біля мийки, що край окружної дороги, ми зустріли групу молодих, підтягнутих по-спортивному чоловіків. Не помилюся, що це були військові, до того ж зодягнуті у камуфляжну форму, повністю озброєні. До них ми підійшли групою. Запитали, хто вони і звідки. Поліції не було. Щоправда, згодом приїхало двоє молоденьких співробітників, спасибі, не побоялися. Запитали у незнайомців документи. Ті показали якісь посвідчення, що вони з Ромен, із «Правого сектора». Ми здивувалися про себе, бо знали, що в Ромнах ніякого «Правого сектора» ніколи не було. Але тоді обійшлося. Хоча «покласти» вони могли нас швидко. Однак тоді якось не було ніякого страху. І взагалі Лохвиці на даний момент пощастило. Так, було подекуди і тонко, і складно. Але завдяки нашим ЗСУ, ми маємо тепер бути надійним тилом.
– Так хочеться нашої жаданої перемоги…
– Вона буде стовідсотково. Через біль, страждання, гіркі втрати і розчарування. Дитина народжується тяжко, а тут йде становлення нової, вільної України.Так, є втрати. І вони ще будуть, бо війна триває. Але Україна переможе. І це буде чиста, красива Україна, справжня європейська держава. Я в це вірю. Не сумніваюся, що на цьому шляху на нас чекає ще не одне випробування, але ми вистоїмо, все здолаємо і переможемо.І про це становлення ми поговоримо далі…
