Комунальне підприємство «Добробут-сервіс» після реорганізації, викликаної переходом із підпорядкування Лохвицькій районній раді до Лохвицької міської, з 2018 року виконує ряд важливих функцій. На прохання читачів, які цікавляться, навіщо в місті два комунальних підприємства, ми дізналися, які саме. А також детально довідалися про виробництво паливних пелет, яке розпочали тут у серпні минулого року. Завдяки власному виробництву палива затрати на обігрів навчальних закладів Лохвицької громади скоротилися майже удвічі.
Розмова з директором «Добробут-сервісу» Костянтином Гармашем вийшла короткою, нас постійно переривали. У кабінет постійно хтось приходить, щоб вирішити невідкладні виробничі питання, йому телефонують, його викликають через екстрені ситуації в місті…
– Раніше при міській раді існувала служба благоустрою, – розповідає Костянтин Миколайович про історію та функції свого підприємства. – Але з юридичної точки зору не зовсім правильно, коли працівники міської ради прибирають, доглядають за клумбами і т. д. Тож коли після ліквідації районної ради підпорядковане їй підприємство «Добробут-сервіс» залишилося у «підвішеному» стані, міська рада вирішила його реорганізувати й передати йому функції благоустрою. «Добробут-сервіс» став із підприємства районної ради підприємством міської. «У спадок» воно отримало частину техніки. Базу (двір та приміщення) орендуємо.
Основна робота, яку виконуємо – вивезення сміття із урн та громадських контейнерів, установлених у сквері й на кладовищах (індивідуальні контейнери та встановлені біля багатоквартирних будинків обслуговує КП «Лохвиця-сервіс»). Працівники кладовищ також у штаті нашого підприємства. Ми косимо в місті траву й бур’яни, малюємо «зебри» на переходах, встановлюємо необхідні дорожні знаки, спилюємо аварійні дерева, пильнуємо за кришками люків, прибираємо мертвих тварин…
Крім догляду за територією міста, наводимо порядок у 13 старостатах. Забезпечуємо тамтешніх робітників паливом, інструментами, матеріалами. Адже щоб село було чепурненьке, треба і прибирати, і косити, і фарбувати… У кожному старостаті – по 2 працівники, у крупних (наприклад, Токарівський, Лучанський) – по 3. У кожному селі – своя специфіка роботи. Наприклад, у Жабках – 13 кладовищ. Колись давно кладовище започаткували на кожному кутку, досі всі вони діючі. І всі їх треба прибирати.Зараз одним із основних напрямків нашої діяльності є виготовлення пелет для опалення трьох лохвицьких і Васильківської шкіл, двох дитячих садочків.
Станом на початок лютого ми виготовили більше 30 тонн пелет. Процес іде повільно, оскільки переробляємо деревину, яка містить порівняно з, наприклад, сосновою мало лігніну. Саме лігнін, що виступає на деревині під час нагрівання, забезпечує склеювання часточок у цільні гранули. Мало лігніну містить верба, осика, тополя. Щепа цих порід переважає в нашій сировині.
– Раніше міськрада приймала рішення про створення цеху з виробництва пелет у по вулиці Шевченка.
– На той час у нас іще не було цієї бази. Там не було достатньої кількості приміщень, вільної території, тож ми однозначно обрали саме це місце для виробництва.
– У цій кучугурі щепа зберігається під опадами?
– Перед переробкою щепу сушать, подають у апарат циклон.
– Пам’ятаю, скільки куряви невідомого складу летіло колись із пелетного цеху біля Токарів. Наскільки це виробництво екологічно чисте?
– Уся шкода – дим від згоряння 30–50 кг дров за добу. Цього достатньо, щоб підтримати вологість тирси, яка потрапляє у гранулятор, на рівні 14–16%. У кучугурі її вологість сягає 24%.Нині ми використовуємо гранулятор із двигуном потужністю 22 кВт. Плануємо придбати потужніший – на 37 кВт, із трьома роликами й потужнішою матрицею. Постачальники гарантують, що вироблятимемо 300 кг пелет за годину. Зараз виробляємо (залежно від сировини) 700–1000 кг за день.
– Скільки пелет споживають котельні?
– Під час морозів котельня гімназії споживає 1,5 т палива за добу, за температури 0–5 °С – 900–1000 кг. Котельні ЗОШ №2 і ЗОШ №3– приблизно від 700 до 1000 кг на добу.
– Де заготовлятимете гілля, коли вирубаєте всі непотрібні хащі в місті?
– Торік у нас був укладений договір із Агентством автомобільних доріг на розчистку придорожніх смуг шириною 9 м. Тож роботи непочатий край.А от із хащами біля річки в Лохвиці – проблеми. У болото можна заїхати тільки коли воно замерзає, та й то не повсюди.
– Але ж тополя і американський клен низькокалорійниі у порівнянні з деревиною твердих порід
.– Між калорійністю пелет із дуба і малоцінних швидкоростучих порід різниця невелика. Приблизно еквівалент 0,6 кубометра природного газу в кілограма пелет із дуба і еквівалент 0,51–054 кубометра у 1 кг американського клена. Тобто відрізняється всього на 7–10%, бо дерево спресовується.
– Чому не можна було встановити котельні, які працюють на щепі?
– Можна, але там дуже складна система подачі щепи в котел. Спочатку шнек, потім гідрододавлювач… Це потребує постійного контролю, регулярного обслуговування, що зумовлено неоднорідністю щепи.
– Який економічний ефект самостійного виробництва пелетів?
– На сьогодні виготовлені власними руками пелети удвічі дешевші, ніж пропонують постачальники. Якщо торік Лохвицька громада витрачала 4 млн на закупівлю пелет, то цього року на виробництво – 2.Зараз середня ціна пелет на ринку – 11 000 грн/т, не рахуючи доставку. Наші пелети, враховуючи всі складові їх вартості, обходяться у 6 000 грн/т. Якби можна було топити деревною щепою, витрати скоротилися б утричі.
Через зайнятість директора екскурсію пелетним виробництвом провів головний інженер Василь Вигранка.І ось посередині подвір’я бачу велетенську купу деревної щепи. Можна подумати, що щепа під відкритим небом мокне і псується. Але насправді за наявності вологи вона зовсім трохи пріє. При цьому утворюється тепло й вона сама себе сушить.Як розповів Василь Іванович, гілля, з якого нарубали цю щепу, росло на узбіччях доріг, у лісосмугах, у Сосновому парку. Також гілля можна перерубати на хмиз. У КП «Лохвиця-сервіс» є машина, що рубає гілля на хмиз, який можна спалювати у твердопаливних котлах. Технологія хороша, але затратна, бо люди працюють над пакуванням хмизу в сіточки, трамбуванням, складанням і т. д.
– Ми ж виготовляємо пелети для автоматичних котлів, які не потребують постійного догляду, а лише контролю й регуляції, – пояснив Василь Іванович при вході до складу. – Наші пелети пакуємо у великі мішки-беги на 1–1,2 т та складаємо на піддони. Беги та піддони використовуються багато разів, що забезпечує додаткову економію.А ось недавно придбаний універсальний трактор, який використовуємо, щоб возити причеп, чистити сніг і для приєднання дробильної машини.
Василь Іванович показує гранули власного виробництва та придбані раніше. Каже, свої значно якісніші, бо куплені погано розгоряються.Виробнича лінія розміщена у окремому великому ангарі.Переробка сировини відбувається у кілька етапів. Спочатку гілля товщиною до 80 мм подають у подрібнювач і отримують щепу. Потім щепу подрібнюють у дробарці, яка нагадує крупорушку. В ній щепу розбивають 36 молоточків, установлених на трьох осях. Перебита щепа потрапляє на сито, звідки її затягує вентилятор. Вологу (до 60%) щепу подають у сушильний агрегат, де вологість зменшується до 12%. Перед пресуванням до неї підмішують 10% відходів ріпаку та соняшника. Це для кращого склеювання, бо вдосталь лігніну містить лише деревина дуба, сосни. Потім щепу засипають у калібратор, який містить сито і барабан. Великі частинки залишаються на ситі. Ті, які пройшли через отвори, шнеком подаються по трубопроводу в апарат-циклон, де додатково просушуються і нагріваються повітрям від дров’яного котла до 150 °С. Із циклона виходить чисте повітря, а тирса потрапляє у бункер, із якого шнеком подається у гранулятор. Гранулятор містить двигун на 22 кВт і 750 обертів за хвилину, який крутить редуктора, що зменшує швидкість до 100–120 обертів. Він крутить ролики, які проштовхують через матрицю, схожу на велике сито м’ясорубки, гарячу тирсу. З матриці висипаються готові гранули. Їх транспортером подають на пакування, відібравши дрібні уламки. А потім беги з пелетами їдуть до котелень…
С. Ніконов
