На початку року ми інформували наших читачів, що Лохвицька міська лікарня поповнилася унікальним обладнанням, яке дозволяє проводити операції з мінімальним хірургічним втручанням. Це сталося завдяки Сенчанській громаді, що виділила близько шести мільйонів гривень із сільського бюджету для придбання цього сучасного обладнання.Що ж таке лапароскопічна хірургія? У чому її відмінність від звичного відкритого операційного процесу? Спробую роз’яснити це медичною термінологією.Лапароскопічну операцію здійснюють через маленькі проколи в порожнині тіла, куди вводять тонкі довгі інструменти. Під контролем мініатюрної телекамери виконуються різні хірургічні маніпуляції, наприклад, видалення жовчного міхура, кісти яєчника, міоми матки або навіть грижі. Операція виконується під загальним наркозом. Хворі органи або їх частини витягуються з черевної порожнини в області пупка через невеликий косметичний розріз. Після цього на шкірні проколи накладаються поодинокі шви – і операція закінчується.І ось тепер такі сучасні технології в області хірургії застосовуються під час операцій у хірургічному відділенні Лохвицької міської лікарні.
Проводить їх у визначені дні доцент кафедри хірургії Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, кандидат медичних наук Анатолій Мойсеєнко. До речі, саме завдяки його ініціативі й з’явилося лапароскопічне обладнання у Лохвицькій лікарні.Анатолій Іванович у 2002 році з відзнакою закінчив медуніверситет імені О. О. Богомольця. Навчався в інтернатурі та магістратурі, а потім у очній аспірантурі на кафедрі хірургії. У 2008 році – кандидат медичних наук. Автор 47 друкованих наукових робіт, 2 з яких у закордонних виданнях. 15 патентів України на винаходи та корисні моделі. Пріоритетний напрямок наукової та хірургічної діяльності – лапароскопічні технології в плановій та ургентній хірургії. Член асоціації хірургів м. Києва та області.Додам до цього переліку, що віднедавна Анатолій Іванович перебуває і в штаті хірургів Лохвицької лікарні. Хай і на дещиці посадового окладу, але для нас найголовніше – що такий фахівець приїздить до Лохвиці, що кожний його приїзд, можна сказати, – подія для медичного закладу, що поруч із ним черпають досвід молоді хірурги нашої лікарні. Важливо також, що його робота здійснюється згідно з чинним законодавством.
А ще Анатолій Мойсеєнко – наш земляк, родом із Сенчі. Старше покоління пам’ятає його батька Івана Сергійовича, який працював заступником голови сенчанського колгоспу «Росія», коли це господарство очолювали Сурмач, а потім Антоненко.Анатолій Іванович не пориває зв’язків зі своєю малою Батьківщиною. Живе її турботами і справами. На минулих виборах сенчани обрали його депутатом сільської ради, дарма що він мешкає у Києві. Його принциповість, небайдужість до рідного села заслужили авторитет і повагу серед земляків.Тому, коли минулих вихідних Анатолій Мойсеєнко знову прибув до Лохвицької лікарні проводити чергову лапароскопічну операцію, мені вдалося з ним поговорити не тільки про лапароскопію. Співрозмовник він, до речі, відвертий. Тому даруйте за довгу преамбулу, але вже далі розмова з цією цікавою людиною. І не тільки про хірургію. Хоча розпочнемо все-таки з неї.
– Анатолію Івановичу, розкажіть пересічному читачеві що таке лапароскопічна хірургія?
– Це світовий тренд. Нині провідні світові хірургічні школи 80 відсотків хірургічної оперативної активності в загальнохірургічних стаціонарах здійснюють за рахунок лапароскопічних технологій.
– Виходить, що консервативна хірургія відходить?
– Судіть самі. Хірург вищої категорії виконує не більше 20 відсотків відкритих операцій. Звичайно, є операції, які треба проводити тільки зробивши відкритий розтин. Однак у переважній більшості, все те, що можна виконати лапароскопічно, виконується саме у такий спосіб.Ці технології сприяють тому, що період реабілітації проходить значно швидше. Пацієнт переносить операційне втручання значно легше. Операційна травма за рахунок операційного доступу – мінімальна. Сам операційний спосіб, що використовується при лапароскопічному втручанні, абсолютно адекватний тому, що застосовують при відкритій операції.
– Коли Ви розпочали застосовувати цей метод у своїй практичній діяльності?
– З 2008 року. Це моя основна спеціальність – лапароскопічний хірург. Скажу більше – це хобі, яким я дуже захоплююся.
– Як Вам працюється в Лохвицькій лікарні? Певно, є різниця з кафедрою хірургії медуніверситету?
– Ні. У Лохвиці є сучасне, фахове і якісне обладнання для лапароскопічної хірургії, яке не поступається апаратурі, на якій я оперую в Києві.Свого часу Віктор Васильович Бурлей запропонував мені періодично оперувати у Лохвицькій лікарні. Я провів кілька операцій. Мені сподобалося. До мене надходять такі запущені пацієнти, які в Києві зустрічаються рідко.
– Парадокс?
– Ні. Просто тут, скажімо так, люди не дуже себе люблять. Через це не дуже вчасно звертаються по медичну допомогу. Не критично ставляться до тієї небезпеки, що може бути в разі несвоєчасного хірургічного втручання. Як наслідок, формуються складні ситуації, які важко корегувати. Хоча такі складності я люблю.
– Але тепер до Вас черга з таких пацієнтів?..
– Стараємося нікому не відмовляти. На базі Лохвицької лікарні вже зроблено більше 30 операцій. Все у нас на даний час виглядає цілком гідно. Середній післяопераційний період пацієнтів становить десь півтори доби. І людину виписують із лікарні.
– Це нормально?
– Так. Це абсолютно штатна ситуація, яка повинна бути в сучасній клініці.
– Анатолію Івановичу, Ви проговорилися, що любите складні операції. У Лохвиці Вам доводилося такі робити?
– Так. Нещодавно ми робили операцію одній пацієнтці, в якої був синдром Міріззі. Це рідкісна і достатньо складна патологія жовчокам’яної хвороби, обумовлена розвитком конкременту (каменю) в області шийки жовчного міхура і жовчних проток, що призводить до звуження жовчних проток і утворення міхурно-холедохсальних нориць.Через що під час операції потрібно було видалити не тільки жовчний міхур, камінь, а ще потім зробити лапароскопічну реконструкцію в жовчних протоках.Зауважу, що ця операція складна навіть для відкритої хірургії. Але ми її зробили лапароскопічно. Щоправда, вона завершилася близько другої години ночі.
– Скільки тривала операція?
– Більше трьох годин.
– Для Лохвицької лікарні операції, які Ви проводите, – це унікальний шанс наблизитися до сучасної хірургії. Дивись, цим методом будуть оперувати й місцеві хірурги…
– Знаєте, будь-яка ідея тримається на ентузіазмі конкретних людей. Я можу засвідчити, що Віктор Васильович із медичної реформи зробив дуже правильні висновки – він чітко зрозумів, завдяки чому заклад може вижити.Ми в суботу йшли з ним на операцію. Він говорить: «Мені так це подобається, що я хочу впроситися до вас поасистувати як анестезіолог». Я дав згоду. Думаю, що скоро у нас буде така спільна операція.
– Анатолію Івановичу, Ви є депутатом Сенчанської сільської ради. Значить у Вас такий високий авторитет серед сенчан, що вони обрали Вас депутатом, дарма що проживаєте в Києві…
– Сенчани мене добре знають. Плюс до всього я люблю свою малу батьківщину. Як люблять її моя сім’я, мої діти. Ми регулярно приїздимо до Сенчі. А чому я йшов у депутати? Бо мені не байдуже, в якому стані моє рідне село.
– Які проблеми Вас найбільше хвилюють?
– Насамперед те, що відбувається в медичній сфері, зокрема, в Сенчанській лікарні. Її проблеми ніхто не бачив 30 років. Там ні ремонтів, ні переоснащення не було. Поступово заклад залишили кадри – хтось ішов на пенсію, а хтось утікав звідти. Тому, напевно, це слід було змінювати.
– А на сьогодні?
– Мені здається, що зараз багато чого виходить. Коли наш депутатський корпус уперше зібрався в сесійній залі після виборів, то ми тоді вирішили, що медицина і, зокрема, наша первинка мають бути пріоритетними в наступні два роки.Тоді ж було прийнято рішення створити свою ланку первинної медицини. Тепер ми маємо можливість її адекватно фінансувати. Зокрема, і в плані достойної оплати лікарів, середнього медичного персоналу.Маємо можливість нормально її оснастити. Зараз у Сенчанській лікарні є гарна, сучасна лабораторія, що постійно вдосконалюється, зокрема, сюди придбали сучасне обладнання – біохімічний аналізатор, коагулометр. На сьогодні вона надає послуги не гірше якоїсь клінічної лабораторії в Києві.Становленню дуже допомагає Віктор Васильович Бурлей. Допомагає кадрами, порадами. Він є досвідченим управлінцем у галузі охорони здоров’я. У нас тут повний конструктив.
– Зі свого боку Сенчанська громада теж підтримує Лохвицьку міську лікарню…
– А як може бути по-іншому? Депутатський корпус сільської ради практично одностайній у тому, що Сенча безальтернативно не може обійтися без Лохвицької лікарні.
– Хоча в соцмережах подеколи виникають дискусії з цього приводу. Не всі поділяють такий підхід. Певно, від нерозуміння і ситуації, і самої загальної медичної структури в країні. Що скажете з цього приводу?
– Відповім так. У Сенчанській громаді проводили громадські слухання, щодо укладання меморандуму про співпрацю Сенчанської громади з Лохвицькою у розрізі надання фінансової допомоги Лохвицькій міській лікарні. Я спеціально приїхав до Сенчі з Києва, щоб зустрітися з тими дописувачами в соцмережах. Але, на жаль, так ніхто з них і не набрався сміливості, і не з’явився. Тож я щодо цих дописувачів, їхньої точки зору висловився публічно.Ще хочу повернутися до нашої первинки. Зараз її очолює фахова людина. Це Юлія Анатоліївна Барчук. Вона вже зробила багато, щоб наша первинка виглядала достойно.На сьогодні підписано з НСЗУ практично всі можливі пакети медичних послуг, що може надати первинна ланка. Заклад поповнюється новими кадрами, зокрема, молодими сімейними лікарями. Вона постійно вдосконалюється – їздить на конференції, семінари…Якщо узагальнити, то на сьогодні сенчанська первинка виглядає цілком достойно. Звичайно, є над чим працювати й надалі, але й досягнення цілком очевидні.
– До речі, цього року хочуть провести капітальний ремонт даху приміщення Сенчанської первинки. Власне, те, що можливо профінансувати в умовах воєнного стану.
– Так, на жаль, через війну нам багато чого не вдалося зробити у нашій громаді. Але виходимо зараз з того, що можливо здійснити згідно з діючим законодавством і щодо ремонту приміщення первинки, і щодо її оснащення…На цьому наша розмова з Анатолієм Івановичем перервалася. Його чекали вже в операційній.– У нас сьогодні складний пацієнт – рак селезінкового кута товстої кишки, – зауважив мій співрозмовник, готуючись до чергової лапароскопічної операції...
