20–23 липня в м. Загреб відбувся чемпіонат Європи (універсіада) з єдиноборств серед студентів. Там лохвицький дзюдоїст Артем Рось став чемпіоном Європи.
Серед численних публікацій, присвячених лохвицьким дзюдоїстам, які виходили у нашій та інших газетах протягом останніх років п’ятнадцяти, нереально відшукати таку, де б не згадували про Артема Рося. Він почав займатися боротьбою під керівництвом тренера Анатолія Саловського в 5-річному віці. Відтоді постійно завойовував призові місця на численних змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Недавно став срібним призером Чемпіонату України серед дорослих, бронзовим призером Кубка України серед дорослих. Нині – член збірної команди України.За цей час вдома у Артема накопичилася ціла колекція грамот, медалей, кубків. Кілька його нагород зберігається у фойє спортивного залу-дозьо на «Фінському селищі» в Лохвиці, де тренуються дзюдоїсти.І ось 22-річний Артем, нині випускник Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, виборов свою найбільшу медаль. Найбільша вона як за об’ємом і за масою, так і за значенням. Адже вона є нагородою чемпіону Європи.
Шлях до цих змагань і до перемоги був справді важким, вимагав постійного самовдосконалення, колосальної наполегливості. Адже у дзюдо, олімпійському виді спорту, велика конкуренція. Тоді як у інших видах боротьби чи єдиноборств у одній ваговій та віковій категорії може виступати кілька спортсменів і чемпіоном можна стати після кількох місяців тренувань та 2–3 поєдинків, у дзюдо тренуватися треба все життя. А на змаганнях перемогти у 5–7 поєдинках поспіль.Із Артемом, тренером Анатолієм Саловським, сестричкою Дариною і батьком Миколою Володимировичем ми зустрілися у дозьо щойно після повернення Артема з Хорватії. Збірну України на універсіаді представляли 75 спортсменів, які змагалися за медалі у чотирьох видах спорту: дзюдо, тхеквондо (ВТФ), кікбоксинг і карате.
Артем Рось здобув золоту медаль із дзюдо у ваговий категорії до 73 кг. Нині він – випускник К-ПНУ за спеціальністю «Фізична культура і спорт», спеціалізація – тренер із дзюдо. Цьогоріч вступає до магістратури університету.
– Ця універсіада проходить раз на 4 роки, команда України бере в ній участь під егідою Міністерства освіти і науки, – розповідає Артем. Він говорить спокійно, виважено, не видаючи радісних емоцій, як і личить адепту східної боротьби. – Існують командний і особистий заліки, але з-поміж українських вишів команду представляв лише Сумський університет. Тож я змагався тільки в особистому заліку. В моїй категорії 73 кг змагалося 38 учасників (загалом вагових категорій 7). У першій сутичці я подолав нідерландця, заслуживши оцінку «вазарі» й утримавши свою перевагу. У другій сутичці переміг спортсмена з Німеччини, отримавши «вазарі» та «іппон» – чисту перемогу. У третій виграв у представника Португалії. Сутичка була складною, ми довго боролися, але я отримав спочатку «вазарі», а потім кинув супротивника на «іппон». Найтяжчою була сутичка з чехом за вихід у фінал. Я взяв супротивника на утримання «асейкомі» (на лопатках) і тримав до оцінки «вазарі». У фіналі я боровся із грузином Грігалашвілі, який представляв Англію. Я переміг його за півтори хвилини своїм коронним кидком «бичок». Мій останній суперник на шляху до фіналу переміг двох українських спортсменів, які отримали по бронзовій медалі – Сергія Неботова та Антона Шугалєєва.
Українці привезли загалом 8 медалей, зокрема, 2 золоті – у ваговій категорії до 52 кг чемпіонкою стала Тетяна Лімзаєва.
– Наскільки довгий шлях дзюдоїста до перемоги?
– Артем прийшов у нашу секцію 5-річним, а вперше став чемпіоном України в 19, – відповідає Анатолій Григорович. – Це було 14 років праці. Він першим приходив до залу, а йшов останнім, коли виганяли ми удвох із його батьком. Виганяли, бо відпочивати потрібно. Після змагань усі розходилися, а Артем залишався в залі й тренувався. Бо у дзюдо тільки так можна досягти успіху. Трапляється, на чемпіонатах України в одній категорії серед чоловіків змагається по 40 учасників, а серед юнаків – і по 86. На чемпіонатах Європи представлено по 20–30 країн, на чемпіонатах світу – по 80.
Через травму сухожилка Артем на 2 роки випадав із великого спорту. Саме стільки тривали лікування й реабілітація після неспортивного прийому, завданого суперником-іспанцем. Але тепер знову в формі!Мої вихованці, які полюбляють тягати залізо, успішно виступають і на змаганнях із пауерліфтингу, займають перші та призові місця на обласних змаганнях. Це свідчить про те, що фізичні вправи відіграють величезну роль у підготовці дзюдоїстів.
– Як тренуєшся?
– Маю 2–3 двогодинні тренування на день, – продовжує Артем. – Час розподілений між технічними вправами, фізичними вправами, спарингом. Регулярно прохожу двохтижневі тренувальні збори на олімпійській базі в Конче-Заспі. Там на найвищому рівні як спортивна підготовка, так і харчування та умови проживання. Для членів збірної команди України збори безкоштовні.Тренуюся в клубі «Юний спартаківець», звідки вийшов чемпіон світу 2009 року Георгій Зантарая. Зараз тренуюся в одному залі з наймолодшою двократною чемпіонкою світу, олімпійською призеркою Дар’єю Білодід.
– До цього клубу збігаються всі дзюдоїстські річки України, туди приїжджають на тренування спортсмени з багатьох міст, – додає Анатолій Григорович. – Яким би не був хорошим тренер, але в одному залі всі знають один одного, знають усі прийоми й манери боротьби. А коли зустрічаються борці з усієї України, вони обмінюються досвідом, який допомагає на змаганнях високих рівнів.
– Певно, багато дзюдоїстів воює?
– Так, у тім числі спортсмени топового рівня, – відповідає Анатолій Григорович. – Спортивний дух знаходить застосування у боротьбі з ворогом. Приємно дізнаватися, що зараз десятки хлопців, які пройшли через нашу секцію, женуть агресорів із України. Більше того, воюють у елітних військах, застосовуючи спортивні напрацювання, – десантники, спецпризначенці, танкісти… Випускники подарували мені прапор легендарної 72-ї ОМБР. А ми тут волонтеримо. Наприклад, зараз збираємо кошти на автомобіль для фронту.
– Миколо Володимировичу, чи легка це ноша – бути батьком чемпіона Європи? Чи легко було в дитинстві, коли син замість того, щоб допомогти по господарству, весь час тренувався?
– Спочатку я віддав Артема у секцію, щоб він навчився дати відсіч, постояти за себе. А потім він почав легко все схоплювати. І загорівся бажанням стати чемпіоном. Тепер я сам вражений його працелюбністю, наполегливістю. Міг би досягти успіху в будь-якому виді спорту. Тільки ми дізнавалися, що десь проходять змагання, – збиралися і їхали. Яка машина потрапляла під руку, моя чи Анатолія Григоровича, на тій і їхали. Бувало, брали багато хлопців і їхали двома. Вдавалося отримати на це кошти – добре. Не вдавалося – їхали за свої. Тепер значних успіхів домагається Даринка. Пишаюся дітьми! Спорт допомагає людині бути організованою, тож ми і з усіма домашніми справами вправляємося!
С. НІКОНОВ
