Таку назву має добровільна волонтерська група справді невтомних жінок, яких об’єднує самовіддана, можна сказати, звитяжна праця на благо наших збройних сил, в ім’я Перемоги України. Вони працюють на різних роботах, мають різний вік, уподобання, але у свій вільний час вони збираються разом, щоб виготовити черговий покров захисту для наших хлопців. Рідні багатьох із них знаходяться на фронті. І, певно, кожного разу відправляючи їм, туди, чергову маскувальну сітку, ці жінки потайки про себе промовляють: щоб вона вберегла наших воїнів від ворожого ока.

– Почали ми цим займатися з вересня минулого року, – розповідає організаторка цього руху Оксана Портяна, яка працює охоронником у місцевій дільниці «Нафтогазбезпеки». – Поштовхом стало те, що мого сина Романа вже в перші дні   мобілізували до ЗСУ. Він першим і донатв. А потім почали підтягуватися інші жителі Сенчі.Перші три маскувальні сітки, які ми виготовили, були дуже важкими. Бо основу їх становили рибальські сітки на, які ми нав’язували клапті тканини. І ми постійно шукали варіанти, щоб полегшити ці маскувальні сітки. І таки знайшли те, що потрібно хлопцям там, на фронті.

– І що ж це за матеріал?

– Спанбонд. Він легкий, зручний. Коли маскувальною сіткою зі спанбонду покриваєш машину, то якщо десь і зачепиться за щось, то вся сітка не рветься, як це було з нашими першими сітками з тряпочок.

– Великі розміри цих сіток?

– Дивлячись які хлопці замовляють. У комунальному підприємстві «Паросток» нам виготовили рами для плетіння. Найбільша за розмірами сітка, яку ми сплели, – 8 на 12 метрів.

– Куди ви їх відправляєте?

– В основному туди, де несуть службу захисники з Сенчанської громади. Але якщо є гостра потреба в інших військових частинах – відправляємо і туди.

– Чи багато сіток уже сплели?

– До 90. Але це тільки в Засуллі. А ще «Невтомні руки» працюють  у Вирішальному, Жданах, Лучці, Ісківцях. Вони приєдналися до нашого руху недавно.

– Як налагоджена ця робота?

– Вони донатять. Я закуповую необхідний матеріал. Ми його нарізаємо потрібної форми і відправляємо дівчатам у села. Вони вже там плетуть маскувальні сітки, які відправляють або своїм хлопцям-землякам на фронт, або привозять нам, а ми їх передаємо далі у військові частини.

– Наші захисники вдячні за вашу роботу?

– Так. Ми, до речі, ніколи не відправляємо лише самі  сітки. Адже люди приносять до нас теплі шкарпетки, жилетки, коврики, биті горіхи, словом, усе, що можна. Все це ми спаковуємо, додаємо смаколики, дитячі малюнки, обереги, теж зроблені дітьми,  і відправляємо нашим хлопцям.

– На перший погляд, плетіння маскувальних сіток – проста справа. Але, безумовно, вона потребує і певного технологічного процесу, і навичок. У вас сталий колектив людей, які займаються цією справою?

– Раніше, бувало, приходило і до 14 чоловік, а зараз трохи менше. Але всі вже з набутим досвідом.

– Оксано Іванівно, можете перерахувати костяк «Невтомних рук»?

– Звичайно. Це Люба  Володимирівна Бацман і Люба Петрівна Бацман, Люба Волинець, Таня Білан, Таня Мисник, Люба Портяна, Таня Канченко, Іра Подплутова, Ліда Дема, Галя Москаленко, Паша Пишна, Валя Бугай, Наташа Гасенко, Таня Віталіївна Волторніст і Таня Олександрівна Волторніст, Люда Труш, Тамара Рожко, Юлія Чабалін.Тут і ті, хто ріже матерію, і хто потім плете. Додам сюди свого чоловіка Олександра, який є для мене «і мої колеса, і мої руки, і мої ноги».

– Щоб виготовити маскувальну сітку, необхідно закупити матеріали. Хто допомагає в цьому?

– Люди. Тільки люди. Низький уклін їм, що донатять нам. Без їхньої допомоги у нас би нічого не було. І одна людина нічого не зможе. Потрібна тільки команда, однодумці. І велике спасибі усім, хто підтримує наш рух. Водночас підтримує і наших захисників. По-іншому зараз просто не можна. Втоми від допомоги нашій армії не повинно бути!