На нас дивляться молоді, світлі обличчя. Всі вони були на злеті життя, сповнені мрій, планів і сподівань, які враз в одну мить забрали куля, міна, снаряд чи дрон ворога, який віроломно увірвався в наш український дім, щоб нас просто знищити або поставити на коліна.Московити планували це зробити за 2–3 дні. Вони сподівалися, що все буде як весною 2014-го у Криму. Але не вийшло і не вийде ніколи! Бо є в нашій нації апостоли звитяжності, готові пожертвувати власним життям заради свободи. І їхні імена ми маємо пам’ятати завжди.
Тож 23 травня, саме у День Героїв, у Лохвицькому міському сквері, що має промовисту назву Парк Перемоги, відкрили Алею загиблих Героїв, уродженців Лохвицької громади.
Тут 45 портретів, 45 імен, 45 описів їхнього короткого, але яскравого життя.
П’ять загиблих в АТО і сорок на різних фронтах російсько-української війни.І вчинили правильно, бо війна з кацапією розпочалася ще навесні 2014-го.
Портрети і розмістили в такому порядку: від перших загиблих в АТО до останнього загиблого на війні, що триває.
Як шкода їх, кого забрали небеса,
Кого війна в безсмертні списки записала.
Хай згасне свічка, але пам’ять не згаса,
Бо нас життям від смерті захищали…
Пам’ятаймо ці імена:
Лебеденко Іван Анатолійович,
Коваленко Олег Миколайович,
Гнатенко Анатолій Олексійович,
Вознюк Олександр Олегович,
Войтер Сергій Віталійович,
Лисенко Юрій Юрійович,
Сініченко Ярослав Сергійович,
Тищенко Володимир Анатолійович,
Задорожнюк Дмитро Ігорович,
Зінченко Максим Юрійович,
Мандрика Костянтин Олександрович,
Верета Леонід Васильович,
Андрущенко Ігор Олександрович
,Падалка Сергій Юрійович,
Кривко Олександр Володимирович,
Бутко Роман Анатолійович,
Гаврилко Дмитро Григорович,
Лозінов Роман Олександрович,
Корпань Олександр Григорович,
Невмержицький Олександр Костянтинович,
Шевченко Володимир Юрійович,
Тутко Олександр Сергійович,
Малишко Роман Вікторович,
Голуб Володимир Володимирович,
Ольшанський Ростислав Олегович,
Заєць Сергій Вікторович,
Буякін Олег Віталійович,
Терно Юрій Олександрович,
Іващенко Сергій Олександрович,
Ляшенко Володимир Сергійович,
Козаченко Олександр Миколайович,
Кочерга Юрій Миколайович,
Цись Олександр Миколайович,
Головко Володимир Володимирович,
Сироткін Олександр Олександрович,
Сало Анатолій Іванович,
Шевченко Олександр Сергійович,
Ковтун Олександр Іванович,
Ковтун Олександр Іванович,
Павленко Владислав Володимирович,
Бган Володимир Михайлович,
Гетманов Олександр Сергійович,
Слива Володимир Миколайович,
Стойка Михайло Віталійович,
Костєв Юрій Владиславович.
Мітинг відкриття алеї теж буде в історії як свідчення жорстоких реалій, які переживає Україна. Його початок анонсували о 13-ій, але наступного дня у зв’язку з високою загрозою ворожого нападу з повітря початок перенесли на 11-ту. Однак сигнал повітряної тривоги все одно не давав змоги провести цей захід. Людей закликали до найближчих укриттів, але, звісно, ніхто до них не поспішав. Можливо, в перші тижні війни картина була б іншою. А на сьогодні ось так.Мітинг відкриття алеї теж буде в історії як свідчення жорстоких реалій, які переживає Україна. Його початок анонсували о 13-ій, але наступного дня у зв’язку з високою загрозою ворожого нападу з повітря початок перенесли на 11-ту. Однак сигнал повітряної тривоги все одно не давав змоги провести цей захід. Людей закликали до найближчих укриттів, але, звісно, ніхто до них не поспішав. Можливо, в перші тижні війни картина була б іншою. А на сьогодні ось так.
Нарешті о пів на першу, після сигналу «відбій повітряної тривоги», ведуча Анна Красношапка розпочала захід.Право підняти Державний прапор України під звуки Державного гімну України було надано старшому солдату Олександру Цисю.Освячення Алеї пам’яті загиблих Героїв провів отець Всеволод Бігун.
Далі до присутніх звернувся очільник Лохвицької громади Віктор Радько.
– Сьогодні ми відкриваємо Алею загиблих Героїв. Алею їх Пам’яті і Слави, – говорить Віктор Іванович. – Головне призначення якої – об’єднати живих, стати місцем, де кожен лохвичанин і лохвичанка відчуватимуть гордість за свою країну, причетність до історії великого народу.Алея загиблих Героїв не дає відчути спокій, а навпаки загострює розуміння випробувань через які проходить український народ. Віднині вона стане символом державності, місцем ушанування тих, хто присвятив життя Україні, хто уславив її подвигом, віддавши за неї життя у бою…
Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих Героїв-захисників, як і по закінченню меморіального заходу, під звуки Державного гімну України.До кожного з портретів наших мужніх земляків урочисто було покладено квіти. Вони доповнили букети, які зі сльозами на очах поклали до рідних обрисів своїх синів, чоловіків, братів їхні рідні, друзі, знайомі.
Важко було за цим спостерігати. Хоча «Зоря» проводжала в останню дорогу всіх героїв, а наш редакційний літопис стане колись історією звитяги лохвичан у цій пекельній війні з лютим російським ворогом.Відтепер ця Алея у Лохвиці – ще одне святе місце. І щораз проходячи повз ці портрети, задумаймось, якою ціню виборюється наша Свобода!
Післямова. Деякі моменти виокремлю за рамки меморіального заходу. Виходжу просто зі своїх вражень.Перше – що місце для Алеї загиблих Героїв, дуже вдале. Оформлення теж. Дай Бог, щоб ця алея не мала продовження. Хоча, звісно, ніхто не знає, коли закінчиться ця клята війна і скільки на ній ще загине наших воїнів.По-друге, після відкриття я теж змінив свій підхід, що це потрібно було робити після перемоги. Ні, це потрібно зараз! Цей біль має відчувати кожен. А ще – це відкритий музей звитяги, в який кожен може зайти, глянути в очі хлопців, що дивляться з портретів, і подякувати їм.Як розповів міський голова Віктор Радько, ідея увіковічнити пам’ять виникла тоді, коли почали гинути хлопці після повномасштабного вторгнення. Звісно, що потрібна була згода рідних, їхня думка. І коли вже зайшла мова про відкриття Алеї, то з рідними узгодили всі деталі.– Єдине, що доповнили – це встановлення двох флагштоків для Державного прапора України і прапора нашого війська, – розповідає Віктор Іванович. – Флагштоки найбільш вартісні у цьому проєкті, який обійшовся міському бюджету у менш ніж сто тисяч гривень. Бо фактично роботи виконували своїми силами – оформленням бігбордів займався відділ культури, а технічними моментами – комунальне підприємство «Добробут-сервіс».Ще на одному важливому моменті хочу наголосити: цієї Алеї не було б і по сьогодні, якби не запрацювала міська рада. Донедавна її сесійна діяльність постійно блокувалася. Тепер ми можемо щось робити для громади…
