У листопаді цього року виповнилося 50 років відтоді, як відкрив свої двері новий районний Будинок культури. Про передісторію його спорудження та про різноманітне мистецьке життя у новому закладі культури розповідь у цій статті. Це свого роду ретроспектива минулого, яке ми маємо пам’ятати.
В історії Лохвиці новий Будинок культури, зданий в експлуатацію восени 1974 року, мав непересічне значення. Це був свого роду прорив у культурно-мистецькій, а заодно і спортивній інфраструктурі міста.Пригадаймо початок сімдесятих років. Культурно-творче життя було зосереджене у дерев’яній будівлі з модрини по вулиці Шевченка. Це був відомий в окрузі Народний дім, із театральними ложами, з червоно-оксамитовими глядацькими рядами, з невеликою сценою і залом, що вміщував до 300 місць. Жаль, що цю пам’ятку історії не зберегли, якщо, звісно, це було можливим із технічної точки зору. Якби зберегли, то сучасники оцінили б різницю.А спортивна школа розміщувалася у будівлі Благовіщенського храму. Саме сюди я приходив на заняття футболом.Ще як штрих до ретроспективи минулого – дитяча творчість розвивалася у стінах старого Будинку піонерів на центральній міській площі.
Чому обрали саме це місце для нового Будинку культури?Для історії Лохвиці, на моє переконання, навіть незначні, на перший погляд, деталі мають залишитися в пам’яті. Цю ретроспективу минулого ми можемо подати, бо ще живі ровесники того часу. Тому, пишучи історію Будинку культури, мені б хотілося розповісти не лише про творчу атмосферу, що панувала і панує в його стінах, а й поділитися споминами, що цьому передувало. Тим більше, що з плином часу все це забувається.Тож чому вирішили будувати саме на цьому місці? Відповідь, мабуть, очевидна: бо це центр міста, а новий Будинок культури і спортивна школа мали стати його окрасою.Що було раніше на цій території й навколо неї? Центральне місце на ній займав Будинок піонерів. Це була одноповерхова будівля, що височіла на земляному підвищенні. Плюс до всього, вона мала високий цоколь і була обгороджена дерев’яним парканчиком. Старожили розповідають, що це було добротне приміщення, як на той час.Останнім директором цього піонерклубу була Ольга Борисівна Дмитренко, яку діти дуже любили.Нижче від піонерклубу стояла водокачка, як її по-простому називали в народі. За допомогою нехитрого механізму нагнітали потрібний напір і в такий спосіб брали воду. Для містян центру це було джерело води.На території піонерклубу був волейбольний майданчик, де точилися запеклі спортивні баталії, про які згадують у своїх розповідях Борис Наумович Урецький та Анатолій Сергійович Дробязко. Ще на території, де почали зводити новий Будинок культури, був хлібний ларьок і магазин райспоживкооперації. В одній його половині продавали сало і м’ясо, а в іншій – різну сільгосппродукцію. У першому залі торгував Наум Урецький, батько Бориса Наумовича, а в другому – Григорій Дробот.Ще трохи далі стояв пам’ятник сталіну і був невеликий скверик. Повз нього йшла дорога до вулиці Тельмана (нині Спаська). Тобто це було перехрестя з нинішньою вулицею Гоголя. Посилаюсь тут теж на розповіді старожилів Лохвиці.
І ось на цій площі після демонтажу всіх будівель, які я назвав вище, і розпочалося зведення нового Будинку культури, дуже сучасного на той час. За проектом у ньому можна було провести і великий концерт, і таку ж циркову виставу.Розпочалося будівництво на початку сімдесятих. На фото видно, що після спорудження великого підвального приміщення почали зводити стіни нової будівлі. До речі, на цьому ж фото помітно через дорогу нове приміщення Лохвицької пошти. Його урочисто відкриють до 56-ї річниці жовтня у 1973 році. Так було прийнято у ту епоху – приурочувати до певної дати. Власне, і Будинок культури теж здавали в експлуатацію до чергової дати революції. Було це наступного, 1974 року, 6 листопада.
Ось як описує цю подію у «Зорі» від 12 листопада 1974 року тодішній завідуючий відділом промисловості редакції газети Іван Ященко:«Заходимо через парадний вхід до просторого фойє. Праворуч – гардероб. Прямо – ще одне фойє. Та основне на першому поверсі – це зал і сцена. Зал для глядачів розрахований на 600 місць. Як показали перші проби, він має гарну акустику.Перед сценою – ложа для оркестру. Простора сцена може одночасно прийняти велику кількість виконавців. Все тут механізовано. Основна частина сцени – поворотне коло – може рухатися в обидва боки з трьома швидкостями. Управляють нею й розсувною завісою з пульта помічника режисера. Складна система освітлення. Пульти керування освітленням займають цілу кімнату під сценою. Крім вистав, концертів, глядачі мають змогу дивитись тут і кінофільми. Частина кіноапаратури виготовлена в Чехословацькій соціалістичній республіці. Основне обладнання сцени змонтували члени бригади Київського управління «Укртеамонтаж».В новому Будинку культури є кімнати урочистих подій, де реєструватимуть шлюби молодих лохвичан, проводитимуться записи новонароджених. Крім цього, на другому поверсі розташувався методичний кабінет, кімнати для гурткової роботи, артистичні кімнати, радіорубка, кінопроекційна, різні службові приміщення.
В комплекс Будинку культури ввійшов і спортивний зал, де проводитимуть змагання волейболістів, баскетболістів, легкоатлетів району. Тут обладнано роздягальні, душові. Основні будівельні роботи вели працівники Лохвицької дільниці Миргородської пересувної мехколони № 65 (начальник М. П. Гордієнко) (Від автора: на будівництві цього об’єкту трудився і мій батько Володимир Москаленко, який був бригадиром мулярів).
6 листопада в урочистій обстановці виконроб М. Г. Нестеренко, для якого це був перший відповідальний об’єкт, вручив символічний ключ від нового Будинку культури першому секретареві райкому партії О. Т. Тарасенку, який перерізав червону стрічку біля головного входу.Чудову споруду заповнили представники трудящих міста, представники підприємств, колгоспів, радгоспів і організацій району.» (На фото вгорі – новий Будинок культури восени 1974-го. Цифра 57 на будівлі – до річниці Жовтня. Перед будинком – пам’ятник Архипу Тесленку, відкритий того ж року. Пам’ятник авторства видатного українського скульптора І. А. Коломієць і архітектора А. О. Корнєва.)Така передісторія будівництва нового Будинку культури. Введення його в експлуатацію дало новий поштовх у мистецько-творчому житті нашого краю. А в новому залі спортивної школи перегодом почали проводити представницькі волейбольні турніри серед дівочих команд.Але продовжимо літопис Будинку культури. Його сцена була віддана талантам рідного краю, які об’єдналися під дахом дому, де завжди лунає музика. Окрім того, лохвицький глядач дістав змогу бачити виступи багатьох відомих виконавців і колективів. Про це ми розповімо у другій половині історії, яка триває вже 50 років.
Цей будинок увійшов світлим спогадом у долі десятків тисяч людей. І це абсолютно не перебільшення. І не тільки тому, що в ньому на сцені лунали пісні, музика, неслися вихори танців, щемливо лилися віршовані рядки… В цьому домі народжувалися нові сім’ї під марш Мендельсона. Його стіни приймали тисячі різноманітних урочистостей. Врешті молодь просто відпочивала. Тут знаходили своє перше кохання…Невід’ємним його атрибутом були танці. Під ритм вокально-інструментального ансамблю БК у великому фойє, вщерть заповненому завжди, шаленіли в танці хлопці і дівчата. Сюди не соромилися ходити навіть сімейні пари вже з немалим досвідом подружнього життя. Було класно, що там говорити.В холодну пору року працювала роздягальня. Вона знаходилася справа, як тільки заходиш у вестибюль Будинку культури. Вже в сучасний, ринковий період там все забудували різними приміщеннями. А тоді строга тьотя Варя нікого не пускала на танці чи глядацький зал одягненим. За порядком стежив Петро Антонович Солонуха. Він був першим директором районного Будинку культури до 1978 року.Після нього керівником культурного закладу були: Олександр Михайлович Кузьменко з 1978 по 1979, В’ячеслав Віталійович Федченко з 1979 по 1981, потім рік знову П. А. Солонуха, а після нього більше року Вадим Євтушенко.Далі з 1984 по 1988 роки Надія Володимирівна Семенко, з 1988 по 1996 – Світлана Павлівна Звонко, з 1996 по 2001 – Микола Васильович Тарапата, з 2001 по 2010 – Іван Максимович Ємець, з 2010 і по сьогодні знову М. В. Тарапата.
Якщо озирнутися на ці минулі 50 років, то які тільки події не відбувалися в стінах Лохвицького Будинку культури! Не раз тут не на жарт розгорталися шалені громадські обговорення і дискусії, особливо в переломні моменти для нашої держави. Але насамперед цей дім служить творчим людям.
Ведеться цікава статистика, що узагальнює кількість проведених концертів, вистав, урочистостей і т. п. І як ви думаєте, скільки їх було за ці 50 років? А статистика знає – 12145. Їх відвідало 3 мільйони 847 тисяч 556 (!) глядачів. На цій сцені виступило більше 29 тисяч аматорських і професійних артистів. Правда, цифри вражають?!
Як тут не пригадати відомих виконавців і знамениті колективи, талантом яких лохвичани мали на власні очі насолодитися. Розпочнемо з хорів: Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки, Український народний хор «Калина», Академічний поліський ансамбль пісні і танцю «Льонок», Черкаський державний академічний заслужений український народний хор, Заслужена капела бандуристів України, хор пісні і танцю Полтавської обласної філармонії і незабутня капела «Думка».А які сузір’я виконавців чарували нас своїми піснями! Розпочнемо з легенди нашого Полтавського краю Раїси Кириченко. Далі – народний артист УРСР, Герой України Назарій Яремчук, народний артист України, Герой України Василь Зінкевич, народний артист України Микола Гнатюк, народна артистка УРСР, Герой України Ніна Матвієнко і її донька Антоніна Матвієнко, заслужена артистка України Олена Білоконь, співаки і композитори Іво Бобул та Павло Дворський, народна артистка України Наталія Бучинська, народна артистка України Катерина Бужинська, народна артистка України Лілія Сандулесу, народна артистка України Ауріка Ротару, народна артистка України Алла Кудлай, заслужена артистка України Тетяна Піскарьова, заслужений артист України Петро Чорний, Артур Боссо, Сергій Похвала, Віталій Лобач…За радянських часів на сцені Будинку культури виступали знамениті гумористи Тарапунька і Штепсель, відомий «пан директор кабачка 13 стільців» Спартак Мішулін, співачка Людмила Сенчина і на сьогодні узагальнений негативний персонаж йосип кобзон. Цікавими були творчі зустрічі з відомими акторами Адою Роговцевою та Костянтином Степанковим.
Прихильники вокально-інструментальних ансамблів не забули виступи ВІА «Краяни», «Смерічка», «Світязь», «Кобза», «Пламя», «Синяя птица», тріо Мареничів, як і сучасний «Лісапетний батальйон».А скільки колективів циркового мистецтва гастролювали на сцені Лохвицького БК – з Києва, Донецька, Дніпра, Сум!А ще старше покоління пам’ятає виступ силача Литовки, який витримував на собі вагу 16 глядачів. Виступали і якісь гіпнотизери, які в тім, як факіри, спалахували на мить і згасали назавжди в невідомому напрямку. Та, власне, всього й не перелічити. Тисячі аматорських колективів і солістів пройшли крізь цю сцену.Даруйте, що, можливо, втомив переліком артистів, які приїздили до Лохвиці, але це теж залишиться в історії Будинку культури. Час мине, а літопис цей залишиться.Хоча, безперечно, головними дійовими особами будинку, де завжди панує свято, є його працівники. Саме вони створюють ту неповторну ауру урочистості, святковості, творчого натхнення, що передаються глядачам у зал.За 50 років діяльності Лохвицького Будинку культури в його штаті працювали і працюють більше 80 осіб. Багато це чи мало? З якого боку на цю цифру поглянути? Не будемо шукати відповіді, бо вона на поверхні – всі, хто пов’язав свою долю з Будинком культури, є істинними сподвижниками творчого начала. Незважаючи навіть на невеликі посадові оклади, що передбачені штатним розписом.
Перебираючи старі архівні фото, пригадуєш багатьох людей, які віддали роки праці Лохвицькому БК: Іван Максимович Ємець, Анатолій Свиридович Тютюнник, Галина Борисівна Іщенко, Надія Володимирівна Семенко, Петро Антонович Солонуха, Ольга Іванівна Дробченко, Володимир Петрович Дробченко, Василь Васильович Прядка, Микола Йосипович Білич, Петро Андрійович Пономаренко, Іван Михайлович Ковтун… Та хіба всіх і перелічити! Вони обіймали різні посади, але всіх їх об’єднує спільна справа служіння мистецтву. На жаль, багато з них вже відійшли у Вічність і залишаються лише в нашій пам’яті.Свого часу в Будинку культури діяли і духовий оркестр, і вокально-інструментальний ансамбль, і навіть циркова студія. Змінилися пріоритети, з’явилися нові напрямки роботи та й кадри відповідні теж потрібно мати. Відновили ж вокальний ансамбль «Любисток» та народну хорову капелу «Світанок»! То, можливо, й призабуті жанри знову засяють новими фарбами на сцені Лохвицького Будинку культури.Сьогоднішньому його складу є чим гордитися і що запропонувати глядачеві, враховуючи всі його смаки. Сім (!) народних колективів зараз діють при головному осередку культури Лохвицької громадиЦе – народний аматорський фольклорний колектив «Пісенне джерело» (керівник Василь Вишневський), народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Любисток» (керівник Микола Тарапата), народний аматорський театральний колектив (керівник Валентина Кулик), народний аматорський хоровий колектив «Дружба» (керівник Едуард Чавдар), народний аматорський ансамбль бандуристок «Струни серця» (керівник Тамара Федоренко), народний аматорський фольклорний ансамбль «Горлиця» (керівник Василь Вишневський), народна аматорська хорова капела «Світанок» (керівник Любов Гончарова). Аматорський хореографічний колектив «Радість» (керівник Тетяна Ложечник) носить звання Зразковий. Окрім згаданих колективів, свою творчість несуть глядачам дует «Вишиванка», хореографічний колектив «Сулиця» (керівник Ярослав Кабар), театр мініатюр «Маска» (керівник Валентина Кулик), клуб художнього читання «Словограй» (керівник Наталія Титаренко), фотоклуб «Життя, любов і фотографія» (керівник Юлія Бган). Юлія і Наталія ще й ведуть клуб за інтересами «Умілі ручки творять дива».При Будинку культури діють спортивно-оздоровчі гуртки з фітнесу, шейпінгу та йоги.
Ось таким насиченим життям живуть у цьому домі культури, історія якого налічує вже 50 років.І навіть попри те, що за останні роки на заваді стоять то пандемія ковіду, то тепер повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю – тут не втрачають надію і віру, що все у нас вийде і кращі концерти ще попереду. Адже цей дім є помазаником його Величності – Мистецтва!
