– Оксано Миколаївно, Ви до цього очолювали первинну ланку – Лохвицький центр медико-санітарної допомоги. І галузь наче б одна. Чи відчуваєте різницю?
– Різниця дуже велика. Бо і відповідальність інша, і штат працівників дуже великий у порівнянні з первинною ланкою.
– Який він зараз у міській лікарні?
–У нас працюють 55 лікарів, 140 працівників середнього медичного персоналу і 72 – молодшого медичного персоналу.
– Кількість працюючих залишилася сталою?
– Трішки ми скоротили, дещо переглянули, але пріоритет у кадровій роботі визначено – набирати молодих спеціалістів, щоб лікарня розвивалася і мала чітку перспективу на майбутнє.
– На жаль, Лохвиця втратила багато молодих перспективних лікарів…
– Так, на мою думку, чоловік 17.
– Якщо відверто, то з якими думками Ви йшли на цю посаду?
– Думки були такі – зробити кардинальні зміни, свого роду переворот, але в хорошому значенні цього слова. Але те, як мене зустріли під час представлення, трохи шокувало. Люди були якісь зашугані, налякані… Підписи проти мене збирали… Власне, не хочу про це говорити.
– Однак, Вас це, певно, образило?
– Це вже в минулому, але зла я не тримаю. Ми перегорнули нову сторінку і почали працювати. Хоча мало не кожного дня мені доводиться стикатися з ситуацією, що хочеться заплакати, коли заходиш чи у відділення, чи в пральню, чи в господарську будівлю. Невже тут нічого за багато років не можна було покращити?
Для мене, наприклад, не важливо чи це лікар, чи санітарочка. Вони повинні йти на роботу із задоволенням. Бо саме тут проводять найбільше часу. А для цього повинні бути створені всі умови.
Я і в себе, завдячуючи спонсорам, оновила робочий кабінет. А завдяки коштам із міського бюджету повністю приведений у належний стан наш конференц-зал, який до цього фактичного використовували як склад для медикаментів. А ми знайшли простір, де у нас тепер можна зібратися і спеціалістам на навчання, і де зберігати медикаменти. Це приємно радує око.
– Ви володіли ситуацією, що мала місце в лікарні?
– Так. Хоча працювала у первинній ланці, але за фахом я лікар акушер-гінеколог. І для мене вторинна ланка, можна сказати, рідніша. Коли я працювала у пологовому відділенні лікарні, то знала і бачила, що тут відбувається. До речі, мені ніколи не виплачували ні матеріальної допомоги, ні оздоровчих, ні за підміну. Хоч і обіцяли. Такий підхід, м’яко кажучи, дивував.
– А зараз що змінилося?
– Зараз ми надаємо ці виплати і лікарям, і медсестрам, і санітарочкам.
Ми дуже вдячні керівництву міськради, депутатам за фінансову підтримку нашого закладу. Люди задоволені, бо вони роками ці виплати не отримували.
– А ще Ви увели «залізну» дисципліну…
– Так, у нас люди стали вчасно ходити на роботу. Дуже вчасно (сміється).
Але я нормальна людина і коли працівнику треба, то які питання? Не люблю лише коли в очі брешуть, юлять. Як нещодавно один молодий лікар. Від лікарні він отримав усе. Але днями звільнився. Однак заміна йому швидко знайшлася.
– Ви – вже досвідчений управлінець. Які проблеми у функціонуванні закладу Вам кинулися в очі?
– Перш за все – мікроклімат, у якому працюють лікарі, медичний персонал. Не знаю, але у мене склалося таке враження, що комунікація відбувалася лише на рівні «директор – заступники – завідуючі відділеннями». А решта?
Я ж стараюся у кожному відділенні почути і лікаря, і медсестру, і санітарочку, дізнатися про проблеми, які їх хвилюють. Хай ми не будемо сім’єю, але командна робота має бути присутня.
Ми повинні зустрічатися, обговорювати, приміром, де можемо заробити більше коштів. Не можемо ж ми постійно просити їх у міської ради. Я прийшла на великий «мінус» і мені потрібно цю ситуацію якось розрулити.
– Кадровий потенціал. Яким би Ви хотіли його бачити?
– Як я вже говорила, ми переглянули штатні розписи. Нікого ми з роботи не звільняли. Якщо людина справляється зі своїми обов’язками, то за що її звільняти?
А якщо в нашому автопарку, як виявилося, немає жодного придатного автомобіля, то про що можна говорити? Зараз із новим керівником ми шукаємо можливості привести транспорт у більш-менш належний стан. Зокрема, підремонтували стареньку «Ниву». Але проблему зі службовими автомобілями потрібно вирішували комплексно. Потрібне оновлення парку.
Добре, що рішенням сесії нам перевели службовий автомобіль із первинки у наше підпорядкування. Бо, приміром, щотижня потрібно відвозити висновки ВЛК на Полтаву.
– Повертаємося до кадрів. Де потрібне підсилення? На кого очікуєте в найближчому майбутньому?
– Відразу після мого призначення мені потрібно було шукати заступника з медичної частини. Бо без нього заклад повноцінно працювати не може. Запропонувала цю посаду, до речі, обом колишнім керівникам лікарні, але вони сказали «ні».
Свого часу я запросила переїхати з Балаклеї Ольгу Олександрівну Жукову. Вона – лікар-невролог, ще молодий спеціаліст. Однак постійно навчається і має гарні перспективи. Тому не жалкую, що вона стала моїм заступником.
Хірургічне відділення очолює Анатолій Павлович Присяжний, наш досвідчений травматолог. Операції проводять молоді хірурги Сергій Попенко і Назарій Бацман.
Із 1 серпня до нас приїдуть іще два молодих травматологи після інтернатури, яку вони проходили на нашій базі.
Ми, до речі, хочемо зробити ще одну операційну, щоб і ці молоді травматологи мали можливість оперувати, і лікарі-гінекологи…
– Подейкували, що не буде кому робити операції на лапароскопічній стійці…
– У нас це успішно роблять хірурги Попенко і Бацман. Лікарі перспективні і кількість операцій не зменшилася.
По лікарях хотілося б, щоб ще підтягнулася молодь. Треба і лікаря акушера-гінеколога, і лікаря УЗД. Ми, до речі, беремо кредит для закупівлі двох апаратів УЗД. Були б лише молоді спеціалісти!
Зауважу, що лікар уролог до нас приїздить з Ромен, а з Полтави – судинний хірург. Вони щотижня ведуть прийом, згідно із записами.
Великою проблемою є ремонт поліклінічного відділення. Половина цієї будівлі фактично перекрита для відвідувачів. Тому бракує навіть кабінетів, куди посадити лікарів, якщо наш штат розшириться.
– А із середнім і молодшим медичним персоналом є проблеми?
– Немає. Штат ними укомплектований практично повністю. Хоча трохи ми тут поміняли кадри, щоб була певна ротація.
– Оксано Миколаївно, яке Ваше бачення щодо інсультного пакету?
– Щоб його відкрити, потрібно виконати всі вимоги Національної служби здоров’я України. Насамперед, у наявності необхідної кількості спеціалістів та відповідного обладнання. А ми до цих вимог не дотягуємо.
Маємо зрозуміти, що до кожного пакету у НСЗУ є свої вимоги. Приміром, у нас є пакет із ВЛК. Але якщо хтось із лікарів вибуває, то ми не маємо права проводити ВЛК чи медогляд. Бо за невиконання вимог НСЗУ виставляє штрафні санкції.
– А скільки зараз у Лохвицькій лікарні медичних пакетів, які оплачує НСЗУ?
– 20.
– Це багато чи мало?
– Достатньо. Але там є теж свої нюанси, як їх оплачують. Узяти хоча б хірургію. Якщо порівняти, скільки виплачує НСЗУ за надані медичні послуги і скільки ми фактично витрачаємо коштів на медикаменти, матеріали, заробітну плату персоналу, то виходить «мінус».
І з таких «мінусів» щомісяця виходить, що потрібно з міського бюджету на покриття всіх потреб іще додатково півтора-два мільйони гривень.
У нас збиткові відділення і пологове, і інфекційне. Приймальне діє як прийомний пункт. Реанімаційне функціонує швидше як допоміжне.
– Чому?
– Тому що це відділення не відповідає вимогам НСЗУ. І якщо пацієнта, приміром, після операції переводять із хірургічного сюди, то все одно кошти за послуги надають хірургічному відділенню. Лохвицька лікарня, на жаль, не є кластерною лікарнею.
– Виходить, що весь фінансовий тягар із підтримки лікарні фактично лягає на бюджет Лохвицької міської ради. Ви зверталися по допомогу в сусідні громади?
– Так. У Сенчі нещодавно була чергова сесія і ми звернулися до сенчан. Але вони порахували, що більше 280 тисяч гривень виділити не можуть. Сказали, що в бюджеті немає коштів. Власне, як і в Заводській міській раді. Хоча лікувати жителів цих громад будемо і надалі. Відмовити їм у цьому не маємо права.
– Що потрібно зробити у найближчій перспективі у функціонуванні Лохвицької міської лікарні? Словом, які плани?
– Та планів багато. Зокрема, треба змінити роботу приймального відділення. Щоб тут був нормальний під’їзд до нього автомобілям швидкої допомоги. Тут має бути нормальний кабінет для лікаря, медсестри, має бути УЗД й інше обладнання, щоб чітко й оперативно встановити діагноз хворого.
Власне, куди не глянь, потрібно докласти рук і коштів, звісно. Це і гараж, і пральня, і автоклавна, де немає навіть витяжки, і стерилізаційна...
– Оксано Миколаївно, Ви окреслили ціле коло проблем. Зрозуміло, що їх потрібно вирішувати. Але на завершення нашої розмови, яку ми ведемо напередодні професійного свята – Дня медичного працівника – хотілося б поговорити про хороше.
– І воно є. Це наші люди. Я ж бачу, як вони стараються виконувати свою роботу. Ми ж стараємося спільно вирішувати всі питання.
Приїздили нещодавно програмісти з Полтави, поставили нову медичну програму, щоб було легше працювати персоналу. Розказали, що нам потрібно підтягти, змінити. Тому люди вірять, що те, що нам не вдалося сьогодні, вийде обов’язково завтра.
Звісно, буде наше професійне свято, будуть певні урочистості. Ми постараємося, щоб ті, хто отримає грамоти, подяки ще й отримали невеличкі премії – і лікарі, і медсестри, і санітарочки. Це не просто засіб заохочення, а свідчення того, що їхню працю шанують і щоб у них завжди було бажання йти на роботу, працювати і розвиватися.