Слідами спогадів, домислів, легенд
і вже доведених фактів
Про трагічні події вересня 1941 року, що відбулися в урочищі Шумейкове, написана не одна стаття і видана книга. Навіть офіційно окреслено число загиблих – в межах 800 чоловік. Щовесни і щоосені тут відбуваються заходи по вшануванню полеглих у тому нерівному бою з фашистськими окупантами. Меморіальний комплекс постійно відвідують сотні туристів. Все це так. Але є й інше.
Щороку тут знаходять нові й нові поховання рядових і офіцерів, боєприпаси, що змушують засумніватися у правильності кількості загиблих і значно розширити масштабність тієї трагедії, що розігралася тут восени 1941 року. У всякому випадку моя розмова із Ісковецьким сільським головою Сергієм Миколайовичем Макаренком і директором меморіального комплексу урочище Шумейкове В’ячеславом Павловичем Гвоздовським тільки посилила мої сумніви щодо шаблону викладу історичних подій про бій у Шумейковому, започаткованого ще за радянської доби. І чи не настав той час привнести нові мазки на картину історичної драми загибелі такої кількості людей в одному конкретному бою, в конкретному місці і за конкретних обставин? Про почуте від вже названих мною співрозмовників і не лише від них й піде мова у цій статті.
Мабуть, найперше,що потрібно зауважити, це розширити панораму бойових дій, а не обмежувати їх лише вузьким яром Урочище.
С. Макаренко: «Як їхати до Шумейкового зі сторони Лохвиці, то біля першої лісосмуги знайшли поховання до сорока офіцерів. Чому офіцерів? Бо вони були закутані у шкіряні плащі, а такі видавали лише офіцерам.»
В. Гвоздовський: «За 9 років, що я тут працюю, було знайдено рештки 35 чоловік. Ведуться відповідні записи : про кого є відомості, про кого немає. Жаль, що ніяких відміток не велося раніше, але тепер пошукові загони ведуть активну роботу і географії їхніх пошуків не обмежується лише Шумейковим. Тут таїться ще стільки таємниць! Фактично те, що знайдено на сьогодні – це крихта від того, що тут покоїться під невеликим шаром ґрунту.»
А знаходять тут рештки загиблих дійсно щороку і на невеликій глибині. Як, приміром, під дубом біля урочища на глибині 40 см розкопали тіла чотирьох військовослужбовців-артилеристів і зо два десятки орудійних снарядів.
Торік восени було віднайдено поховання 10 військових. То петлиці, що збереглися на зотлілих гімнастерках, засвідчують, що відступали у складі Південно-Західного фронту різні види військ: і прикордонники, і льотчики, і артилеристи… До речі, серед тих 10, був захоронений і офіцер з ракетницею.
По окремо знайденим речам вдається дізнатися хто ж тут загинув. Ось, наприклад, по ординській закрутці встановили, що це Семен Антонович Чернік, 1906 року народження, який був заступником начальника особого відділу Південно-Західного фронту, старший майор держбезпеки. До минулого року він вважався безвісти зниклим у бою біля сусіднього села Городище. Але похований він тут в яру Шумейкового.
В. Гвоздовський: «Також встановили особу Семена Акімовича Горшкова. Він з – під Ярославля. Його рештки знайшли біля Лучки. Перепоховали його окремо. Надіслали в Росію запит, але поки що ніхто не відгукнувся.
Ми, якщо вже достеменно знаємо особу знайденого бійця, то хоронимо його окремо, щоб рідні, якщо відгукнуться, могли його забрати.»
Запеклі бої тривали у всіх напрямках від Шумейкового, як приміром, в сторону села Красне Чорнухинського району.
П’ять років тому на глибині 50 сантиметрів поблизу села Друківщина знайшли тіла двох льотчиків. Власне, й раніше на навколишніх полях сіяли переважно багаторічні трави. Бо колись фермер Володимир Рак, що обробляв тут землі, вирішив здійснити глибоку оранку своїм Т-150, то із ґрунтом повивертало масу людських кісток.
С. Макаренко: «У навколишніх селах тоді переважало жіноче населення, бо чоловіків, переважно забрали на війну. Тож, ховали загиблих жінки, часто-густо, ледь присипавши їх землею, адже трупів була сила-силенна.»
В. Гвоздовський: «Те, що під Красним був запеклий бій, вже очевидно. Місцеві жителі настоюють на тому, що і Тупіков загинув саме тут, а не в Шумейковому. Хоча у протоколі записано, що загинув Тупіков на полі засіяному гречкою, між селом Красним і Овдіївкою.
Одна жінка з Овдіївки свого часу згадувала: « Зайшов у нашу хату солдат і говорить:
«Нам би переодягнутися, щоб німці не примітили, бо з нами дуже велика людина.»
Але Тупіков загинув. Жителі Овдіївки Нецько і Гринько його захоронили, як вони тоді розповідали, шкіряну куртку забрали, годинник Тупікова загубили, а документи його спалили, бо боялись німців.
У тому вересневому місиві 1941-го загинуло 15 генералів. Це теж вже доведений факт. Їх тіла нашвидкуруч заховали у могилі в бік Овдіївки. Але хтось навів вандалів на це поховання і могилу у свій час розкурочили і, можна сказати, над нею поглумилися. Щоправда, золотих зубів у трупів не чіпали.
На війні як на війні. Поруч з героїзмом було зрадництво, мародерство. Останнє, за розповідями очевидців, було повальним.
С. Макаренко: «З розповідей моїх земляків запам’яталося таке. Моя сусідка, тьотя Власиха, показала місце, де у війну було закопане полкове знамено.
А внизу, в яру Шумейкового, показала місце, де було поховано багато дівчат. Чи то були медсестри, чи хтось інщий, бо в штабі працювало багато цивільних. Кажуть, що трупів були сотні. Хоронили їх там же на місці. І майже всі вони були роздягнені. А вже через деякий час на шворках місцевих селянок з’явилися панчохи, жіноча білизна яку зроду в селі ніхто ніколи не носив. Та й діди в Овдіївці вже після війни, як бува якесь свято, то вдягали новенькі гімнастерки, просякнуті запахом нафталіну.»
В’ячеслав Гвоздовський: «Розповідають такий випадок. Відразу після бою в Шумейковому, місцеві жителі кинулися туди. Пригадує одна бабуся, якій тоді було років 12, що старші не підпускали підлітків і дітей, бо кругом було стільки трупів людей, і коней та розкидано багато речей з розбитого обозу.
Так ось, один місцевий житель став стягувати чоботи, як він думав із загиблого бійця, кавказької зовнішності. А той оклигав: «Що ж ти робиш, гад!» Чоловік же йому у відповідь; «Тобі все одно помирати, а мені твої чоботи знадобляться».
– Ну, хіба не виживу, а так знайду тебе після війни, – крикнув йому боєць.
І справді, він приїздив з Ісківці після війни. Однак того чоловіка, якого він розшукував, вчасно попередили і він заховався.»
А взагалі, скільки не знаходили могил, то всі знайдені бійці були без чобіт. Знайшли були лише один, але й той прострелений.
Зрозуміло, що відступав Південно-Західний фронт не лише у складі кількох сотень офіцерів. Разом з ними йшли тисячі рядових бійців, медсанбати, тилові підрозділи. Адже не випадково, сучасні історики і дослідники тих подій, губляться в здогадках, скільки ж насправді туту загинуло людей. Те, що ім’я Кирпоноса та інших високих у званнях офіцерів було домінантним у опису тих подій – це зрозуміло. Але скільки насправді тут загинуло – знає лише одна земля навколо.
Біля Сенчі, Лучки, Чернечого Яру, Ломак, Шеків, Окіпу та інших сіл були переправи через річку Сулу, яка місцями була доволі повноводною. То тут знаходять тепер стільки поховань! Як, наприклад, нещодавно шукачі металів, поблизу Сенчі, знайшли цілу купу військових петлиць. А кілька тижнів тому – планшет, офіцерську шкіряну сумку, де була вже зогнила металева ручка з пером, наперсток, протигаз…(на фото внизу)
С. Макаренко: «Кажуть, що біля Шеків полягли тисячі солдат. Та ви запитайте у Дейнеки з Сенчі, бо його батько у загоні Баграм’яна готував шляхи відступу для Кирпоноса і офіцерів Південно-Західного фронту. У тій групі прориву було до 5 тисяч бійців. А таких груп наче було три. Ось і порахуйте скільки тут людей лягло».
Віктора Івановича Дейнекуя знайшов, бо очолює він одну з автоколон на сенчанському газопромислі і запитав про його батька, і про те, що той можливо розповідав.
– Та батько не дуже любив говорити про війну. Однак з Баграмяном, коли той приїздив у Шумейкове вже після війни – бачився. Єдине, що я добре запам’ятав це слова батька: «Не вір, синку, що розповідають, що буцімто загинуло у Шумейковому 700 чи 800 чоловік. Там полягли тисячі», – розповів В.І. Дейнека.
В. Гвоздовський: «Те, що називають цифру 800 загиблих, то це лише вищий офіцерський склад. З цим можна погодитися. А ось решта - лише здогадки та гіпотези.
Ось такий один цікавий факт. У 1966 році чоловіки, які тут сторожували, розповідали як приїхали сюди з органів і забрали два сейфи. Куди їх відвезли ?...
Як і те, що у величезному тиловому обозі, що йшов за Південно-Західним фронтом перевозилося не тільки майно, інвентар, зброя, медикаменти, одяг, реманент, продукти, архів та ще маса всякої всячини, але й гроші і навіть золото одно з київських банків. Було цього золота начебто дві з половиною тонни і везли його на двох-трьох полуторках. До Пирятина його слід ще проглядається, а вже біля Городища, що поруч з Шумейковим – ні. Так це чи не так, знову ж таки можемо лише гадати.»
Слухаючи всі ці розповіді, що на межі легенд і гіпотез, ми сьогодні можемо лише уявити масштабність військових подій, що відбувалися тут у вересні 1941 року. Це лише підсилює значимість цього священного місця, окропленого рясно людською кров’ю, у буквальному смислі.
– Якщо виходити з офіційних публікацій, то розумієте, те, що тут знаходять, та кількість людей не могла понести. Бо тих же патронів, часто не використаних, ще в уцілілих пачках, що знаходять пошуковці, можна набрати не пригоршню і навіть не відро, – говорить директор меморіального комплексу В’ячеслав Гвоздовський. – Як свідчать німецькі архіви, 20 вересня тут, у полон до німців, здалося 200 радянських бійців, а 21 вересня – ще 500. То скільки ж тоді відступало?
До речі, в Ісківцях був свого роду перевалочний табір для радянських полонених. Їх потім переправляли у Хорольську яму, де слід багатьох втрачався. А як згадують старожили-ісківчани полонені йшли потоком по селу днів зо два. Так це чи не так?...
А ще в Ісківцях є два поховання фашистський вояк. В одному, що знаходиться на обійсті, де жив В.І. Рак, поховано 42 чоловіки, а в іншому, що поблизу місцевої школи – 12.
– Документи на їх перезахоронення вже готуються, – підтвердив Ісковецький сільський голова С.М.Макаренко.
Ось такі таємниці криє нам відоме урочище Шумейкове. Було б доцільно саме тут організувати і музей. Бо щороку знаходяться нові й нові артефакти (як ось днями відкопали друкарську машинку тої пори, що збереглася у доволі гарному стані і була обкутана брезентом).
А скільки нових відкриттів нас очікує попереду!..
Фото Б. Левченка
