Так жартома місцеві жителі називають своє невеличке сільце, що загубилося в тиші соснових дібров між Пісочками та Бодаквою. Нині тут налічується трохи більше 6 десятків людей. Дехто у пошуках роботи подався на заробітки в інші регіони України чи за кордон. А решта веде звичний, як для селянина, спосіб життя, порається день за днем у споконвічних селянських турботах.
Засновано село у 1552 році паном Хрулем. А вперше згадується як сільце Роменського повіту Полтавської губернії.
Свою історію хрулівчани, або, скажу точніше, їх невелика когорта, дуже шанують і пишаються. Цим самим постійно підтримуючи інтерес до своєї малої Батьківщини. Одним з таких непосидючих місцевих краєзнавців є Віктор Миколайович Богатир, який зумів передати свої ентузіазм і любов до рідних пенатів односельцям. Тому невипадково, у Хрулях у травні відбувається свято Дня села, на яке збираються як самі його жителі, так і вихідці, яких доля розкидала по всьому світу.
Багато хто з них досяг вершин у тій чи іншій галузі. Зокрема, хруляни пишаються, що саме в їхньому селі народилися генерал Григорій Федорович Гоєнко, директор Херсонського газтресту Микола Федорович Тютюнник, генеральний директор Брянського спиртокомбінату Василь Миколайович Вітенко, керівник Пенсійного фонду у Белгороді Василь Григорович Хараман, головний фельдшер м. Полтави Віктор Іванович Пальчик, делегат 23-го з’їзду КПРС Андрій Гнатович Остапець.
А особливою сторінкою в історії Хрулів є Друга світова війна. Її вогняне крило добре зачепило цей, порівняно невеличкий, населений пункт. Через нього пройшла не одна колона, коли відступав Південно-Західний фронт, а на фронтах війни воювало 104 жителі Хрулів, з яких 47 полягло у ратних боях.
Мабуть, не випадково, що ця земля дала і Героя Радянського Союзу Василя Омеляновича Бондаренка. З багатьма бойовими нагородами повернулися з фронтів Микола Кононович Богатир, Василь Іванович Кравець, Павло Іванович Гоєнко.
Війна принесла тяжкі поневіряння селянам, а подекуди розіграла гіркі людські трагедії, як це сталося із Оксенею Бондаренко. Вона провела на фронт чоловіка і чотирьох синів – Івана, Миколу, Андрія і Григорія. На жаль, додому жоден із її синів так і не повернувся. У селі мріють поставити пам’ятник такій матері.
Та, власне, вже й сьогодні сумні звістки не обминають Хрулі. Минулого року хруляни провели в останню путь Миколу Ларіна, який загинув у зоні АТО, захищаючи Україну від кремлівського агресора. На честь цієї світлої людини було відкрито меморіальну дошку на фасаді Бодаквянського НВК, де навчався Микола.
Не забули його і на цьогорічному сільському святі, де вручили батькові Миколи подарунок. Такий же подарунок отримав і Олександр Остапець, який був одним із перших добровольців, що пішли боронити Україну на Сході нашої держави. Ось така спадкоємність поколінь спостерігається в історії цього села.
– Знаєте скільки було тут молоді, коли я ще юнаком працював біля коней! – пригадує своє минуле 91-річний ветеран війни та праці Іван Іванович Ярміш. – 120 дворів до війни нараховувалося у Хрулях.
Місцевий колгосп спочатку носив назву «Косіора», а коли з’єднались із Пісочками – став «Комінтерном». У 1960 році й це господарство злилося з бодаквянським і стало називатися «імені Леніна», аж до зникнення колгоспної системи.
Люди тут працювали роботящі, а передовиків і тепер згадують. Так, орденами Червоного прапора були відзначені Григорій Микитович Кравець, Іван Іванович Остапець, а орденом Леніна – Марія Петрівна Вітенко.
Знову ж таки, наче продовжуючи традиції, на святі Дня села відзначили 80-річного Миколу Сергійовича Будрія, у якого вся трудова біографія пов’язана з рідним селом, де він трудився водієм, а потім механізатором.
– Ми Хрулі не залишаємо поза увагою, – говорить Бодаквянський сільський голова Олександр Болотний. – І дороги ремонтуємо, і освітлення торік зробили, зупинку для маршрутки. Місцевий перевізник, сам переселенець, двічі на тиждень возить селян до райцентру. Окрім усього, цвинтар прибираємо, бо деякі могили немає кому доглядати. Словом, те що можемо – робимо, – говорить Олександр Володимирович.
7 діток навчаються в школі – частина їздить до Бодакви, частина до Пісок. Наймолодшому жителю Хрулів Денису Олешку три роки. Тож йому теж вручили подарунок зі словами «Майбутнє села».
А саме свято пройшло в неказистому сільському клубі, в теплій родинній обстановці, де поєдналися і молодість, і досвід, і сьогодення, і майбутнє.
– Чи є воно в Хрулів? – запитували себе хруляни.
– Є, поки ми тут живемо, – чулося у відповідь.
А ще це село облюбували волонтери, які розміняли столичні бруківки на місцеві піщаники та красу охопленого зеленю п’ятсотрічного села з милозвучною українською назвою – Хрулі…
О. Москаленко
Фото Б. Левченка
