За нинішніх часів у сільськогосподарській галузі панує чистий прагматизм – дбають, насамперед, про те, що дає прибуток. Тому будь-яка новація в аграрній діяльності виглядає на цьому тлі мало не екзотичною. У всякому випадку, саме так можна сприйняти той же розвиток садівництва.
За радянських часів, це була виокремлена галузь. Лише у Полтавській області було до півтора десятка колгоспів-радгоспів, що спеціалізувалися на вирощуванні плодово-ягідної продукції, був свій облтрест, куди входив і радгосп імені Мічуріна з Лохвицького району.
Але в новітній історії України все це надбання стрімко прийшло в занепад, а замість мічурінських яблук на полицях з’явилися польські чи турецькі. І лише останні роки галузь садівництва почала потроху відроджуватися і завойовувати внутрішній ринок.
Дуже приємно, що на теренах Лохвицького району є господарство, де взялися відроджувати садівництво, і є вже перші гарні результати. Це стосується товариства «ФРУКТИ ПОЛТАВЩИНИ» (директор В. В. Лужанський), що базується на території Пісківської сільської ради в селі Яремівщина. Колись це село славилося здобутками в тваринництві. А нині живе в тих же реаліях, що і більшість сіл, що поступово втрачають свій потенціал, насамперед, людський.
Чому виникла ідея розмістити садок саме у Яремівщині? З таким запитанням звернувся до Валерія Орошана, який представляє кілька господарств, що працюють на території не тільки Лохвицького, а й Лубенського районів.
– Ідея закласти сад в Яремівщині виникла не випадково, – говорить Валерій Георгійович. – При зустрічах із жителями села, неодноразово можна було почути скарги на відсутність роботи, бо тваринницьку галузь тут згорнули. І люди опинилися без засобів існування. Це була перша причина. А друга – ще навчаючись в Українській сільськогосподарській академії, я писав курсову роботу по економічній ефективності яблуневого саду. Тож ці два фактори і вплинули на те, що в Яремівщині з’явився яблуневий сад, – ділиться міркуваннями В. Г. Орошан.
Початок було покладено у 2012 році, коли на площі 28 гектарів було висаджено пагінці яблунь.
– Обгородили всю площу сіткою, щоб зайці не пошкодили саджанці яблунь, – пригадує агроном товариства, який від початку закладки саду тут працює Микола Буданов. – Перші два роки були дуже копіткими і затратними, бо потрібні були саджанці, встановити опори, шпалери, сформувати крону, підвести індивідуальний полив під кожне деревце. А нам, звичайно, хотілося, щоб сад плодоносив, бо ціна на яблука в Україні була висока, не те, що цього року.
– Якщо брати економічну доцільність тодішніх наших кроків щодо саду, то вона взагалі відсутня, – говорить Валерій Орошан. – Термін окупності саду від 5 до 10 років. Тому потрібний буде час, щоб повернути затрачені кошти. Це не кукурудза, соняшник чи соя, що є експортно орієнтованими культурами, ціни на які прогнозовані і стабільні.
А що стосується яблук, то на сьогодні ми їх реалізуємо за ціною нижчою від собівартості. Тільки експорт і переробка, на які ми націлені, допоможуть змінити ситуацію, – наголосив у розмові Валерій Георгійович.
– Ми сьогодні хоча б поточні якісь витрати компенсували, не враховуючи попередні, – доповнює Микола Буданов.
Він залюбки провіз нас по саду. Звичайно, у мене ще з дитинства відклалася у пам’яті картинка українських садів – яблуня від яблуні на відстані 4–5 метрів, крона розлога, міжряддя перекультивовані і т. д. А тут – густа стіна із яблунь і чим щільніше, тим краще. Між рівними рядами – проїзд для трактора. Збирають яблука одночасно з обох рядів. Зручно, ефективно. Ми саме й застали бригади за збором плодів, яких, до речі, ще залишилося сила силенна.
На збиранні яблук ми побували в двох бригадах. В першій трудилися Ніна Сайчишина, Любов Червоненко, Тетяна Сагайдачна, Валентина Прокопенко, Надія Останська, Віра Дадачко та Віра Третякова. А другій – Світлана Лисенко, Світлана Мельніков, Володимир Мурко, Наталія Ригіна, Оксана Дуб’яга, Оксана Мельник, Наталія Кратенко, Тетяна Гаврилюк, Тетяна Малько і тракторист Олег Сагайдачний.
– Щоб усіх назвали, – просили жіночки. Ми це залюбки і зробили.
Працюють у садку не лише яремівщинські:
– Не встигаємо трохи, тому запросили до роботи людей з інших сіл, але всі вони наші пайовики, – розповідає Микола Буданов, – У мене є такі, з якими я працюю майже цілий рік, а є й посезонні працюючі. Але для села зайнятість в саду і на полі зовсім різні речі. Загалом, у нас трудиться сьогодні більше 20 чоловік. При оплаті збережено увесь соціальний пакет.
Тенденцію покладатися лише на власні сили – заклали ще з початку діяльності. Можна було запросити за гроші, звичайно, відомих вінницьких садоводів, але в Яремівщині вирішили, що справляться й самі.
– Цей садок формуємо ще змалечку, – веде свій «бусик» Микола і розмірковує по ходу. – Тож десь підправляємо, десь замінюємо саджанці. Але воно наше, ми знаємо кожну деревинку, її можливості.
Ми на перших порах придбавали саджанці у ліцензованому плодорозсаднику в Артемівську. Так навіть там були збої. Той же «чемпіон» (сорт яблук – прим. автора), відсотків на 40 не мав тих характеристик, що рекламувалися.
Тепер ми пульпулюємо свої саджанці, страхуємо себе на всяк випадок. З’явилася можливість і своїм працівникам, і всім бажаючим їх реалізовувати, – охоче ділиться своїми думками Микола Буданов.
Вирощують тут популярні в Україні сорти «Айдарет», Семеренко», «Голден», «Чемпіон» та інші.
Цього року висадили груші сорту «Ноябрська» та «Ксенія», щедро вродила малина і смородина.
Не оминаю й запитання щодо «хімії», скільки її вносять? Бо доводилося чути різні думки. Бачу, Миколу це трохи заділо.
– Ми не працюємо, як попало, – говорить він. – В саду розставлені «ловушки» на шкідників. Як тільки бачимо загрозу, тоді по конкретному шкіднику і обприскуємо дерева. Буває і двох раз достатньо, щоб знешкодити шкідників. До того ж, враховуємо, що знаходимося поблизу села, тому від нього висаджено резефтентні сорти, які менш підтатливі впливу різних шкідників.
Цікавлюся в Миколи Анатолійовича, чи борються зі шкідниками не тільки над землею, а й під?
– Звичайно, – каже агроном. – У молодого деревця дуже слабка коренева система, яку легко може з’їсти личинка хруща. Тому, проливаємо грунт відповідними препаратами, що її знешкоджують.
А як же з реалізацією вже вирощеної продукції? Її реалізовують не тільки у підпорядкованих агропідприємствах, а й на ринках Лубен. На базі, що розташовується у Засуллі, що поруч з Лубнами, виготовляють мікси, соки, яблучні чіпси, сушку, причому не тільки з яблук, а й з смородини.
Від часу закладки саду минуло всього 6 років. В садівництві колись називали такий садок віком немовляти, бо по-справжньому яблуня починала плодоносити років за 20-30. З того часу багато що змінилося. Темпи життя стали не ті.
Тож чи є в планах ТОВ «Фрукти Полтавщини» розширення садового господарства? Хоча від першої посадки і до сьогодні площа збільшилася і становить трохи більше 34 гектарів.
– Попит на свіжі яблука, соки, які ми виробляємо завжди є. А щодо розширення, то поки що не плануємо, окрім, можливо, ягідників, – заявив з цього приводу Валерій Георгійович Орошан.
Ми ще трохи часу поговорили з трудівниками, для яких робочий день завершився і насувалися вечірні сутінки. Тож вони поспішали до своїх домівок у Яремівщині.
До речі, коли сюди їхали, то дорогою такий туман окутав, що ледь дорогу метрів за п’ятдесят було видно. А виїхали на пагорб поблизу Яремівщини, а тут було все залито яскравим сонцем. Трохи символічно виходило.
Пригадалися і слова молодого агронома Миколи Буданова:
– Робота дуже приємна, цікавіша, ніж у полі. Бачиш свої старання – посадив деревце, а вже скоро воно піднялося і почало плодоносити. І так з року в рік…
Квітуй, Яремівщинський саду!
О. МОСКАЛЕНКО
Фото Б. Левченка
