Напередодні Дня місцевого самоврядування ми поговорили з головою Лохвицької районної ради Анатолієм Олександровичем Храпалем. Говорили про різні аспекти нашого життя, однак основним лейтмотивом нашої розмови стало проведення реформ у різних сферах. Тут Анатолій Олександрович є переконаним оптимістом. В успіх реформ він вірить, як і в те, що наше життя зміниться на краще. Власне, весь хід нашої бесіди є цьому підтвердженням.
Розпочали ми з децентралізації. Ця тема одна з ключових, бо змушує ламати звичайний устрій і певною мірою торкається кожного лохвичанина.
– Анатолію Олександровичу, на Ваш погляд, у чому головний успіх децентралізації?
– Я б сказав не тільки у створенні об’єднаних територіальних громад. Найголовніше, що ці адмінформування набули іншої значимості, спроможності і змісту. Врешті-решт, сюди пішли кошти.
Яскравий приклад – Сенчанська громада. Надходження від рентних платежів тут збільшили сільський бюджет в рази. Пройде кілька років і Сенчу ми не впізнаємо. Кажу це з повною відповідальністю.
– Сенча – особливий регіон. А чи можливо таке повсюди?
– А Ви погляньте, як змінилися сільські і міські ради за останні роки! У них тепер є можливість ремонтувати дитячі садки, Будинки культури, дороги, прокладати водогони, допомагати школам оздоровлювати дітей. А ще пам’ятний той час, коли сільські голови були в ролі постійних прохачів. Просто в село і місто прийшли гроші і гроші немалі. І тепер сільські ради мають змогу навіть підтримувати загальнорайонні проекти, ту ж медицину. Приймають участь у обласних проектах.
– Раз торкнулися цієї галузі, то як Вам вбачається хід медичної реформи, що проводить Уляна Супрун?
– Реформа назріла, її впровадження просто затяглося. І гроші справді повинні йти за пацієнтом. А від того, скільки їх буде у лікаря – складеться й реноме про цього спеціаліста.
Ну не може бути так, що один терапевт обслуговує до півтори тисячі людей і отримує ставку, а інший – триста і отримує стільки ж!
Із-за малої кількості сільського населення лікарям важко набрати відповідну кількість пацієнтів. Віддаленість сіл і невелика кількість жителів потребує відповідного коефіціента в оплаті.
І до речі, Асоціація органів місцевого самоврядування звернулася з відповідними запитами до Кабінету Міністрів і сподіваюсь, що нас почують і корективи будуть внесені. Але до реформ ми підійшли підготовленими. Разом з сільськими і міськими радами підготували приміщення, провели Інтернет, закупили комп’ютери і необхідне медичне обладнання. І сьогодні ми продовжуємо їх підтримувати – оплачуємо енергоносії.
– Для Вас є принциповою кількість ОТГ в районі?
– Чи одна чи кілька – не важливо. Важливо, щоб людям жилося краще, щоб міста і села розвивалися.
– У нас цілісної громади вже не вийде, бо утворено дві ОТГ.
– Зараз так, але до 2020 року, я думаю, що об’єднані громади «накриють» всю територію району. Я сподіваюсь, що люди самі усвідомлять, що іншої альтернативи просто не існує.
– Що ж буде з районними службами?
– А вони збережуться. Той же Пенсійний фонд, управління праці, казначейство, інші служби. Навіщо їх дублювати ОТГ.
– Чи не виникне якась правова колізія?
– Ні. Я вважаю, що треба розумно підійти до даного питання. Наприклад, районний методичний кабінет. Там чудові фахівці, у послугах яких не відмовиться жодна школа. Але надайте цій одиниці юридичного статусу, можливості заробляти і розпоряджатися коштами – і робота методкабінету набуде нових барв. І тоді непотрібно буде боятися, одна буде громада чи 10. Подібний підхід можна застосувати і до централізованої бухгалтерії.
– А чому?
– На мій погляд, було б доцільно, щоб коштами розпоряджалися колективи шкіл. Їм на місцях видніше, куди їх застосувати, де зекономити, що придбати. Все ж нормативно розписано Міністерством освіти. У такому б випадку централізована бухгалтерія виконувала функції контролера.
– Анатолію Олександровичу, тобто Ви виступаєте, щоб кошти «спустили на самий низ», до першовитоків. Так?
– Школи, бібліотеки, Будинки культури, дитячі садки мають стати самостійними одиницями, щоб люди вчилися господарювати, відчували особисту відповідальність за ці установи. Повірте, пройде час і ми побачимо разючі зміни в цих закладах.
– Потрібні відповідні кадри. А вони в нас є?
– Я більш, ніж впевнений, що такий підхід відразу, як рентгеном, проявить діловитість і здібності того чи іншого керівника. Ось тоді можна буде з легкістю приймати й оргвисновки.
– На Ваш погляд, яка реформа в Україні проведена найбільш вдало?
– Всі заслуговують на схвалення. Хоча найголовніше, щоб реформи відбулися перш за все у наших головах. Щоб кожен зрозумів, якщо він не буде працювати і платити податки, то не буде гарних доріг, сучасної медицини і освіти, безкоштовних ліків. Якщо дорослі онуки житимуть на кошти дідуся і бабусі, то відповідно і пенсії ніколи не будуть великі. Треба, щоб кожен зрозумів, які зміни йому потрібні і сам активно включився у роботу, а не був пасивним, нудним спостерігачем.
Потрібно, щоб люди, перш за все, підняли голови і поглянули навколо себе. Дуже багато вже зроблено – ремонтуються дороги, прокладаються водопроводи, чистяться річки, я вже не кажу про освіту, медицину і культуру. А погляньте, як вночі світяться наші міста і села. Коли таке було!
– Однак люди виїздять за кордон у пошуках роботи...
– Ви подивіться скільки у вашій районці оголошень типу «потрібні спеціалісти різних напрямків. Заробітна плата від 6 до 12 тис. грн.». У багатьох сільгосппідприємствах можна заробити і 20. Тож навіщо та Чехія чи Польща?
– Страждає від проблем і село. Як їх розв’язати?
– Нинішнє керівництво держави, на моє переконання, повернулося обличчям до села. Виділяються кошти на корів, техніку, садівництво, виноградівство, на обслуговуючі сільські кооперативи. І мене запитують, чи це дійсно таке відбувається в Україні. Так дійсно. В цьому році тільки з районного бюджету виділено на кооперативи мільйон гривень. Я вже не називаю цифр з обласного і державного бюджетів.
Головне, дивує людей те, що не треба повертати кошти – живи, працюй, розвивай. Єдине обмеження – щоб в даному напрямку працював як мінімум п’ять років.
– У ході нашої розмови, Ви часто торкаєтеся шкільної теми. Це цілком зрозуміло, бо Ви – педагог за фахом. Звідки і запитання – що головне в освітній реформі?
– Знову все складається в ланцюжок. Багато зроблено по матеріально-технічному забезпеченню наших шкіл – подекуди утеплено приміщення, замінено вікна і двері, перекрито покрівлю, проведено капітальні ремонти приміщень, врешті, держава вперше за багато років проводить реформу не на словах, а на ділі. Виділивши кошти на придбання меблів та інвентарю для першокласників, провела навчання вчителів і все це заради єдиної мети – виростити і виховати вільну, освічену людину, патріота своєї держави!
– Анатолію Олександровичу, людей зараз, мабуть, найбільше хвилює, як оплатити за газ. Що скажете з цього приводу?
– Найбільш незахищеним верствам взагалі нічого хвилюватися, бо стільки б той газ не коштував – держава компенсує надання субсидій.
У нашому районі розглядають кожну заяву, з якою звертаються люди і приймаються обґрунтовані рішення.
Інше питання, що людей така ситуація змушує зовсім по іншому поглянути на режим економії. І справа не в переході на тверде паливо.
Щоб було тепло в оселі, її потрібно утеплити, встановити енергозберігаючі вікна, двері, котли, батареї. Для цього, наприклад, існують «теплі кредити». На наступні сесії районної ради буде виділено кошти на погашення відсотків «Ощадбанку» тим лохвичанам, які скористалися кредитами.
– Ще одна наболіла проблема – дороги.
– Цього року на місцеві дороги було виділено більше 30 мільйонів гривень. Мало не по кожній сільській раді зроблено цілісний ремонт ділянок дороги, нехай вони і невеликі – подекуди по 400 метрів. Але по розрахунках, щороку цифра на ремонт місцевих доріг зростатиме в рази. І я думаю, років через 5–7 з цієї проблемою буде покінчено. Звичайно, тут треба зробити поправку, це буде зроблено там, де в цьому зацікавлені сільські голови.
– Проблем у державі, звісно, вистачає і долати їх потрібно у ході війни…
– Але ж ми стаємо з кожним роком все сильніші. Ви подивіться, як докорінно змінилася українська армія, її забезпечення. Якою вона була у 2014 і яка зараз – це небо і земля.
Мене часто запитують, коли закінчиться війна. Доки у Росії буде Путін і такі, як він – ми не дійдемо до миру, незважаючи, хто буде Президентом України. Ми це бачимо і по Грузії і по Молдові. А мир настане тоді, коли ми з вами станемо багатими, сильними і успішними.
Щороку вітаючи працівників місцевого самоврядування з професійним святом, ми бажаємо один одному миру. І, мабуть, це – найбажаніше для України сьогодні. А свої проблеми ми подолаємо. Бо ми – сильна нація…
Розмову вів О. МОСКАЛЕНКО
