Більше тижня минуло після громадської конференції у Заводському, на якій розглядалася пропозиція можливого будівництва сміттєпереробного заводу біля села Вишневого. Фінал цієї історії відомий: громадськість Заводського виступила категорично проти його спорудження. Власне, все це було передбачувано…
За тиждень до громадських слухань активісти зібрали більше двох тисяч підписів заводчан, які засвідчували, що вони не бажають розміщення поруч із Заводським сміттєпереробного (а частіше фігурувала фраза «сміттєспалювального») заводу.
Позиція людей зрозуміла. Можна розставити крапки над «і». Це в даній ситуації, але не в розв’язанні проблеми. Що ж нам далі робити зі сміттям, якого в районі вже накопилося десятки тисяч тонн, і ця маса щодня зростає? І як довго Лохвицький район буде в «лідерах» по області за кількістю несанкціонованих звалищ?
До цього додам, що і в самому Заводському до «ідилії» з твердими побутовими відходами ще доволі далеко. Невипадково на тих же слуханнях заводчанин Євген Сало запитував у містян:
– Що будемо далі робити зі сміттям?
А що далі – зсипатимуть його, як і до цього зсипали у Вишневому під відкритим небом.
Бо якщо сміттєпереробний завод – це погано, а труїти непотребом все навколо – це є добре, то це не виглядає переконливим.
Міський голова Заводського Віталій Сидоренко нарікає, що місто ніяк не отримає ще одного сміттєвоза через «підводні рифи» у різних владних кабінетах. Мовляв, тоді б була можливість звозити відходи з половини району, навіть із Сенчі. З прагматичної точки зору, для міського бюджету це «плюс». А з екологічної – сумнівно. Тим паче, полігон у Вишневому має найближчими роками вичерпати свій проектний ресурс. Що дійсно робити з тими горами непотребу? Бо перспектива побудови у Вишневому лінії по сортуванню сміття ілюзорна.
Запитань, дійсно, більше ніж відповідей. І якби не відтермінування цієї проблеми – її вже потрібно вирішувати. Це покладено на органи місцевого самоврядування і виконавчу владу.
Як відомо, ще з січня минулого року діє Закон України «Про відходи». Згідно з цим документом, великогабаритні, ремонтні та небезпечні відходи у складі побутових мають збиратися окремо. За порушення цієї норми штраф для населення становить від 340 до 1360 гривень, а для юридичних осіб – від 850 до 1700 гривень.
Чи змінилося щось за рік із хвостиком? Небагато. Увесь непотріб скидається на сміттєзвалища, добре, якщо санкціоновані.
До речі, закон передбачає, що перевозити сміття повинні спеціалізовані автівки. А захоронення побутових відходів дозволяється тільки на спеціалізовано обладнаних для цього полігонах. До того ж, під час обрання органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями схеми санітарного очищення перевага надається пропозиціям, що передбачають більший ступінь перероблення та утилізацію побутових відходів.
Наводжу цей пункт для тих, хто звинувачує керівництво району в усіх гріхах. Бо саме з нормативних та господарських міркувань і виходив голова РДА Володимир Рязанов, виносячи пропозицію ТОВ «Еко-енерго Плюс», що запропонувало технологію переробки твердих побутових відходів із використанням безперервного різнотемпературного режиму. Важливо, що це товариство брало на себе всі витрати на будівництво цього заводу. Чим не привабливий варіант? Зважуючи на те, що в районному бюджеті ніколи не знайдуть 200 мільйонів на подібне будівництво.
Звичайно, перш за все потенційний забудовник повинен був би розробити детальний план території запропонованої йому земельної ділянки і стратегічну екологічну оцінку запланованого проектом будівництва. Після цього все це виносилося на громадське обговорення.
А в Заводському мало не п’ять годин обговорювали саму ідею. По-своєму вона цікава. Можливо, якби її представляв інший, більш солідний інвестор – можливо була б і іншою реакція. А так громада Заводського не сприйняла ні самого інвестора, ні його ідею. З 494 зареєстрованих осіб у залі міського будинку культури №1 лише чотири сміливці виступили проти загального рішення. Окрім того, заводчани прийняли рішення, де звертаються до Лохвицької районної ради з вимогою відмінити рішення районної ради про передачу земельної ділянки під будівництво сміттєпереробного заводу.
Можливо, у людей є інші пропозиції? Поживемо – побачимо. Хоча, як показує практика у нашому районі, на альтернативу можна й не дочекатися.
А щодо ТОВ «Еко-енерго плюс» висловлюся так: якщо вони десь успішно реалізують свою технологію – вкотре побідкаємося, що район утратив інвестора, який би додав до сотні робочих місць. Якщо ж ні – Бог з ними.
Повернемося до проблеми з відходами. Як це не гірко усвідомлювати – але ми ще тільки на початку шляху, щоб її ліквідувати. Україну інколи порівнюють з Польщею, мовляв багато чого схожого, навіть у кількості облікованих твердих побутових відходів. Однак якщо поляки вже переробляють їх 43 відсотки, то у нас це на рівні 3.
До речі, той же сміттєспалювальний завод у Польщі коштує майже 300 мільйонів євро. Навряд чи хтось в Україні готовий до таких інвестицій на сьогодні. Нам би ще навчитися сортувати сміття або хоча б мати совість не викидати його де попало та не забруднювати навколишнє середовище.
За висновками обласної екоінспекції, жодне сміттєзвалище у Полтавській області не відповідає санітарним нормам і не готове до сортування. В середньому за рік півтора мільйони полтавців «виробляють» майже 600 мільйонів кілограмів сміття – в середньому близько 400 кілограмів відходів на одну людину за рік. Десь такі цифри приблизно і в нас, у Лохвицькому районі.
Вирішити екологічну проблему можна тільки сортуванням сміття і переробкою його на відповідному заводі. Іншого шляху просто людство ще не придумало. У нашому районі найглибше просунулися у плані збору твердих відходів у Лохвиці. Понад тисячу сучасних контейнерів розставлені по всьому місту, в тім числі у приватному секторі. Стільки ж планують додати ще. Окрім того, згідно з обласною Програмою поводження з твердими побутовими відходами, у Лохвиці мають встановити сортувальну лінію, а сортоване сміття відправляти на Пирятинський сміттєпереробний завод. За програмою, саме там визначено субрегіон, де утилізуватимуть тверді побутові відходи.
Тож виношену ідею побудови у Вишневому сміттєпереробного заводу ми, напевно, можемо оцінити тільки через певний проміжок часу, коли в області почнуть реально усувати сміттєву проблему.
Ось тоді ми й зрозуміємо, чи район реально втратив перспективне підприємство, чи насправді позбувся шкідливого виробництва.
На завершення – кілька цифр для роздумів, особливо для тих, хто не бачить ніякого гріха в тому, коли викидає сміття, де йому заманеться. Адже якщо ми й далі будемо «забалакувати» сміттєву проблему, а не вживати конкретні кроки по її усуненню, то за висновками спеціалістів, приблизно через 50 років вміст оксиду заліза у наших грунтах та водах зросте вдвічі. До речі, за результатами проб питної води, які періодично проводять фахівці Лохвицької санепідемстанції, вода в нас уже давно перенасичена нітратами. І це прямий вплив навколишнього довкілля.
Окрім того, якщо ми нічого кардинального не запропонуємо для утилізації відходів, то вміст сполук свинцю в ґрунті й воді збільшиться у 10 разів, кадмію та стронцію – у 100, а миш’яку – у 250 разів!
Усі ці хімічні сполуки виділяє накопичене роками сміття. Звідси захворювання дихальних шляхів, нирок, печінки, кісткових клітин, органів травлення, системи кровообігу, порушення обміну речовин, виникнення раку тощо. У підсумку – висока смертність серед населення.
Так що сипати звинуваченнями – штука не хитра. А от як нам згуртовано, цивілізовано зробити наш край квітучим, незахаяним брудом несанкціонованих звалищ, байдужістю людей – залежить від згуртованої позиції всіх лохвичан.
Чи вдасться це? Покаже час. Це вічне мірило людських діянь…
О. МОСКАЛЕНКО
