Сенчанській об’єднаній громаді йде лише третій рік. Але за останнім рейтингом Регіонального центру економічних досліджень та підтримки бізнесу вона увійшла до ТОП-200 найуспішніших в Україні. Цей рейтинг урахував 38 показників критерію та відобразив інвестиційну привабливість громад у 2019 році.
Але нам хотілося поговорити не про рейтинги, а пригадати як історію становлення Сенчанської ОТГ, так і реальні справи, якими живе громада сьогодні і що планує зробити вже в найближчому майбутньому. Про це і не тільки ми поговорили з очільником Сенчанської громади Віктором Лисим.

– Вікторе Миколайовичу, з якої дати розпочинається відлік історії Сенчанської громади?
– 31 жовтня 2017 року. Звичайно, цьому передував довгий процес організаційної підготовки. Бо на звернення Сенчанської сільської ради щодо об’єднання (а ми його направили всім сусіднім сільським радам) відгукнулася лише Шеківська сусіднього Лубенського району.

– Якими «козирями» Ви аргументували, що саме Сенча має стати центром громади? Не думаю, що лише історичними…
– Звичайно. Ми порахували свій бюджет у разі створення ОТГ, тому виходило, що він буде у нас значно більшим від решти сільських рад.

– Пригадуєте, яким був бюджет Сенчанської сільської ради до об’єднання?
– Десь шість мільйонів гривень. Але з нього ще здійснювали вилучення до районного бюджету.

– До речі, сьогодні у вас теж забирають частину коштів?
– Так, до обласного бюджету. Діє так звана реверсна дотація, коли вилучають до трьох чи й більше мільйонів.

– Тож коли Сенчанська і Шеківська сільради об’єдналися в одну громаду, на який бюджет ви розраховували?
– Ми знали, що нам надходитимуть рентні платежі за видобуток газу, податок із доходів фізичних осіб і обережно розраховували на планові 65 мільйонів. Але в підсумку на кінець 2018 року ми мали майже 83 мільйони доходів.

– Відчутна різниця: мали 6 – стало 83! І як ви вирішили ними розпорядитися?
– Багато речей нам фактично довелося розпочинати з нуля. Візьмемо хоча б комунальну службу, що нараховували директора, бухгалтера і водія, який працював на старенькому автомобілі. Загалом ми у своїй роботі визначили такий пріоритетний підхід до фінансів: укладати їх туди, де можна або заробити, або зекономити.
Для прикладу – утеплення фасадів, що дає змогу зменшити витрати на енергоносії.
Або інший приклад. Уже розроблений проект установлення комплексу сонячних батарей, що дасть змогу забезпечити своєю електроенергією не лише всі бюджетні установи Сенчі, а ще і продавати її.

– Давайте повернемось до комунальної служби, без послуг якої не обійтися в жодній громаді. Що вона являє зараз?
– Комунальне підприємство «Паросток» значно зміцніло матеріально за ці два роки. Так, придбано два трактори МТЗ із причепами, дві нові асенізаційні машини. Встановили гарну пилораму. Також парк комунальників поповнився розкидачем піску, що використовується взимку, сміттєвозом на 12 кубометрів. Словом, технікою підприємство забезпечено повністю, навіть деяку можемо здавати в оренду, як, наприклад, один зі сміттєвозів, що був придбаний і за кошти обласного бюджету.

– Скільки працюючих у «Паростку»?
– 32. Ще хочу також додати, що встановили сотні контейнерів для збору твердих побутових відходів по всіх населених пунктах громади.

– Вікторе Миколайовичу, хочу запитати, чи відбилися ці зміни на Шеківській громаді? Бо всяке говорять із цього приводу…
– Говорити дійсно можна всяке , а ми відштовхуємося від реалій. А вони такі.
На сьогодні в Шеках і Хитцях проживає трохи більше 400 чоловік. Це крайні села Лубенського району, які, можна сказати, були приречені на вимирання. У них же немає ні школи, ні дитсадка. Бюджет сільської ради на момент об’єднання з Сенчею складав якихось 400 тисяч гривень. Що можна зробити на ці мізерні кошти?
Наша комунальна служба підлагодила дороги по Шеках і Хитцях. У Хитцях капітально ремонтуємо сільський будинок культури. Але одна біда, що для них, що для Сенчі – розбиті вщент під’їзні шляхи до сіл. Маю на увазі, що обидві траси – і Лохвиця – Миргород, і Лохвиця – Сенча – Лубни «вбиті». Вони перебувають на балансі Агенства автомобільних доріг Полтавської області. Вкладати кошти в ремонт цих доріг, згідно із чинним законодавством, ми не маємо права.

Додам також, що за два роки у цих двох селах ми майже повністю завершили освітлення вулиць, проклали водогони, займаємося ремонтом ФАПу.
Тут ми вирішили зробити так. У Будинку культури буде замінено і опалення, і покрівлю, і проведено капітальний ремонт самого приміщення. Тут є місце, де можна розмістити і фельдшерсько-акушерський пункт. Він до цього часу розташований у звичайній сільській хаті. Її можна було б використати як житло для медика.
У Хитцях урешті відкрився свій магазин, якого тут не було багато років. І хай це приватна ініціатива, все одно добре.
Звичайно, найболючіша проблема, про яку я вже згадував – дороги до сіл. Ми вже не раз проводили спільно з Лохвицькою і Лубенською держадміністраціями конкурси на визначення перевізників, але ніхто не погоджується. Перевізники кажуть: «Зробіть дороги – і до вас вишикується черга». А так…

– Ми вже згадували, що найбільший дохід до сільського бюджету дає плата за видобуток вуглеводнів.
– Так, відсотків 60.

– Але у нашій державі можливо все – наприклад, ту ж ренту перестати сплачувати до місцевих бюджетів, про що вже дехто з нинішнього Уряду натякає. Як тоді бути таким громадам, як Сенчанська?
– Ось тому ми й стараємося сьогодні зробити такий заділ, щоб громада могла і далі розвиватися. Цілком погоджуюся, що сьогодні поманили «калачиком», а завтра його відібрали.
У нас, власне, і сама ідея утворення Сенчанської громади в багатьох питаннях базувалася саме на можливості отримати такий вагомий фінансовий важіль.

– Хоча Сенча має і давню історію, була свого часу і районним центром, але коли б ви не скористалися таким шансом, думаю, вас би не зрозуміли. Так, Вікторе Миколайовичу?
– Звичайно. Як я вже говорив, ми маємо бути готові до всього. Ось зараз гаряча тема – ринок землі. Яким буде? Що дасть його впровадження для сільського бюджету? Питання.
А якби створили Державний земельний банк та передбачили розумні рішення по всіх земельних питаннях, то і держава б мала дохід, і сільські бюджети. А так розраховувати на значні надходження від землі, певно, не варто.

– А на «зелений туризм», що доволі популярний місцями в Україні?
– Ми цікавилися інформацією з цього приводу. У нас є красиві місця, наприклад, рукотворне озеро площею 50 гектарів. Там потроху облаштовуються місця відпочинку і можна було б далі вкладати кошти, щоб благоустроїти всю цю красу.
Але ж знову запитання – хто сюди такими «дорогами» приїде? Хоча не опускаємо рук і площу самого озера закріпили в межах Сенчі, щоб ні в кого не виникло спокуси цей гарний куточок приватизувати. А там далі видно буде.

– Парадоксальна ситуація – у громади є ресурс, який можна використовувати на благо людей, цебто на ремонт доріг до села. А використати ніяк.
– Добре, що хоч по селу ми можемо це зробити. Навіть у Сенчі донедавна було кілька вулиць без асфальту. Тому ми торік зробили кілька проектів капітального ремонту таких вулиць. Є задумка в цьому році заасфальтувати загалом до 6 кілометрів доріг.
Ми хочемо покінчити з практикою так званого ямкового ремонту, бо це тільки зайва трата коштів, а перейти до капітального ремонту наших вулиць.

– За два роки, доки існує об’єднана громада, як це відбилося на установах і організаціях, що фінансуються з сільського бюджету?
– Зміни є, і на мій погляд, суттєві. Розпочну із найменших – дитсадок «Ромашка». Утеплили приміщення, відремонтували капітально залу, повністю оновили дитячі майданчики, які тепер розраховані на три вікові групи. Придбали необхідне обладнання, оргтехніку. До всього, ще й установили нову огорожу навколо території дитячого закладу.
По Сенчанській школі у нас теж амбітні плани. Вже виготовлений проект капітального ремонту приміщення – від даху до фасаду і ремонту класів. Загальна вартість робіт – більше 17 мільйонів гривень. Вікна вже замінені на всіх трьох поверхах.
У музичній школі замінили покрівлю на старенькому даху на сучасну металочерепицю. Поки що там ніяких робіт не виконуємо.

– Чому?
– Поясню. Сільська рада викупила двоповерхове приміщення колишнього універмагу, що довгий час пусткою стояло в центрі села. Сьогодні тут проводяться капітальні ремонтні роботи. По їх завершенню один поверх буде віддано музичній школі, а інший – центру дитячої і юнацької творчості. Утвориться такий собі центр позашкільного дозвілля.
До речі, для потреб музичної школи було закуплено інструментів на суму більше, ніж 400 тисяч гривень.
Багато зроблено і для Сенчанського будинку культури. «Найголовніше», що ми хочемо – це врешті завершити «епопею» з техумовами, які має погодити Облгаз. Ще у жовтні 2018 року ми їх подали до цієї організації. Через півроку (!), у червні 2019-го, ми нарешті погодили ці техумови. Тоді ж, у червні 2019-го, подали заявку на проект, що передбачає прокладення всього (!) 80 метрів труби від їхнього щита розподілу до модуля Будинку культури. Чекаємо на цей проект ось уже більш ніж півроку.
Думаю, як дійде черга, яке опалення вибирати після реконструкції універмагу, то краще поставити там пелетний котел, ніж знову ув’язуватися з паперовою тяганиною з тим Облгазом.
А щодо Будинку культури, то приміщення ми утеплили, відремонтували. Залишилося цього року оновити фойє, навести благоустрій на території.

– Вікторе Миколайовичу, задам вам трохи провокативне запитання. Ось громада вкладає значні кошти в соціально-культурну інфраструктуру. А які її перспективи? Чи буде кому там навчатися, займатися?
– Зрозумів. Ну дивіться, у нас цього року в школу пішли два перших класи.

– Скільки загалом учнів?
– Більше 269.

– Зросла народжуваність?
– Трохи. Хотілося б більше. До речі, із сільського бюджету всім породіллям виплачується по 25 тисяч гривень. Держава виплачує і ми заохочуємо. Минулого року таку допомогу отримали 20 молодих мам нашої громади.

– В «Ромашці» скільки дітей?
– Майже сто. Багато хто не ходить до дитсадка, бо є кому вдома наглядати, а решта відвідує залюбки. Ми із Хитців, Шеків дітей сільським автобусом підвозимо, як у дитсадок, так і в школу.

– Якими вам бачаться перспективи Сенчанської громади, адже цього року до вас, більш усього, доєднається ще кілька сільрад за перспективним планом?
– Для мене є очевидним одне: якщо будуть створені робочі місця, то будуть і діти в школі та дитсадку, і людям буде робота й зарплата. В іншому випадку – громада не матиме розвитку.
За два роки у нас загалом було створено до сотні робочих місць. Але цього замало.
Можливо, треба якось підтримувати фермерів, дрібних підприємців, щоб вони тут жили і трудилися.

– Хотілося б запитати, чи у Вас не виникало ніколи думки, що держава нібито з добрими намірами, але перекладає на місцеві бюджети все більше турбот?
– Я думаю, що у високих кабінетах уже давно прорахували, що бюджетні установи не втримати у повному обсязі. І як їх утримаєш у депресивному селі, що з року в рік занепадає?
Ось і перекладають усе, що можна, на місцеві бюджети. На нас же «повісять» і всі гріхи за школи чи медичні заклади, які, не приведи Господи, раптом доведеться «оптимізовувати».

– Не будемо на такій мінорній ноті завершувати нашу розмову. Давайте спробуємо заглянути у майбутнє. За якими ознаками ви оцінили б успішність Сенчанської громади?
– Ви знаєте, якщо років через три-п’ять я побачу, що мої земляки перестануть їздити на заробітки в Польщу, Чехію чи ще кудись, а залишатимуться працювати тут, значить не все так погано у нашому домі, а наша громада матиме надію на подальший розвиток…

Розмову вів
О. МОСКАЛЕНКО
Фото Б. Левченка