Саме так, ледь не за «Гамлетом», розвиваються останнім часом події навколо Лохвицької (тепер уже міської) лікарні. Минулого тижня відбулася низка засідань різного рівня, на яких ішлося про фінансування головного медичного закладу Лохвиччини. Подекуди їх хід нагадував битву за мільйони, а чаша терезів, як маятник, коливалася то в одну, то в іншу сторону.
– Ми маємо вирішити – потрібна нам у Лохвиці лікарня чи ні, – звертався з високих трибун її керівник Віктор Бурлей. – А прийняті рішення стануть історичними, бо від них залежить не тільки доля самої лікарні, персоналу, який у ній працює, а й безпосередньо всіх мешканців колишнього Лохвицького району.
Не обізнаний у деталях пересічний лохвичанин може запитати: «А що, власне, сталося? Який це дамоклів меч завис над нашою лікарнею?» І буде губитися в здогадках, бо зовні все начеб виглядає звичним.
Але це лише на перший погляд. Спробую пояснити нюанси.
Як відомо, ми в Україні переживаємо епоху перемін. Куди ми врешті-решт дореформуємося, ще достеменно не відомо, але в багатьох галузях суспільство відчуває на собі всі «принади» цієї ломки стереотипів.
Зміни відбуваються і в медицині. Того, що було раніше, коли держава, мовляв, повинна забезпечити, гарантувати і т. д., вже немає.Є пакети медичних послуг, за які з Державного бюджету Національна служба здоров’я України сплачує лікарям відповідні кошти.
У випадку з Лохвицькою лікарнею, то їй за минулий рік надійшло з НСЗУ більше 40 мільйонів гривень. Значна частина цих коштів була сплачена за лікування хворих на COVID-19.НСЗУ, пакет послуг і т. п. – ці поняття почали втілюватися з минулого року.
І виглядає усе наче й правильно – медичні заклади повинні заробляти кошти, а не чекати гарантованого «жалованья» від держави. Це повинно стимулювати до надання якісних медичних послуг як самі лікарні, так і їхній персонал.Умовно кажучи, держава платить тільки за те, що робиться в кабінеті лікаря чи в палаті медзакладу.
А ось за стан самого приміщення, всіх його водо-, електро- і т. д мереж, тепло, наповнення необхідним і бажано сучасним обладнанням, медикаментами, продуктами харчування, оплату комунальних послуг, забезпечення лікарів житлом, заохочення їхньої праці, розрахунки за енергоносії (якщо випустив ще щось, даруйте) – весь цей перелік лягає на плечі місцевого самоврядування або по-простому місцевої влади.
Словом, не заробить лікарня ніяких коштів у обшарпаних, холодних палатах, де бракує не тільки обладнання, медикаментів, їжі, а й самих лікарів. Це, можливо, грубе порівняння, але десь так виходить.Тож і виявляється, що лише від місцевої громади, її спроможності, бажання залежить вцілому і доля центрального лікувального закладу місцевого рівня. Як на мене, то такий підхід виглядає трохи двояко, якось не по державному. Мовляв, хочете мати лікарню – утримуйте. Немає коштів? То вже ваші проблеми.А як же «здоров’я нації», «національна безпека», «турбота про людей»? Цими словами так часто люблять козиряти політики різного ґатунку.
Залишимо це на їхній совісті. І перейдемо безпосередньо до ситуації навколо Лохвицької лікарні.
А вона така, що саме навколо витрат, які припадають на органи місцевого самоврядування, вже вкотре виникла полеміка. Хто має утримувати лікарню – Лохвицька ОТГ сама чи в складчину із Заводською та Сенчанською громадами? Тут, як виявилося, не все так просто. Кожному тепер своя сорочка ближча до тіла.
Як пише до редакції наш постійний читач В. Ігнатенко, «раз уже так сталося, що через нашу байдужість, не наполегливість, ми не зуміли створити одну ОТГ в межах Лохвицького району, та зважаючи на загальну ситуацію в Україні, коронавірус, незрозумілі реформи, слід згуртуватися трьом громадам і не чекати, поки зникне Лохвицька лікарня, а терміново її підтримати. Для цього передбачити кошти в бюджетах, придбати нове обладнання для лікарні. Це, можливо, стимулювало б приїзд молодих спеціалістів, створення їм достойних умов для праці та проживання».
Ось так правильно і мудро розмірковують наші прості лохвичани.Більше того, вони добре розуміють, що нас очікує, якщо не втримаємо колишню районну лікарню.
Якщо хтось думає, що у Заводському чи в Сенчі зведуть сучасні медичні центри – то цього не буде! Не буде і в Лохвиці. В кращому випадку тут залишиться 1–2 відділення, а в інших громадах – «первинні амбулаторійки і ФАПики», як полюбляє іронізувати з цього приводу один мій знайомий.
Правильно каже наш читач щодо однієї ОТГ, як це зробили в інших районах. Тоді б вдалося уникнути багатьох протиріч, що вже маємо і матимемо ще не одне в майбутньому.А уявляєте, як на початку децентралізації пропонували створити в районі 11 (!) ОТГ. Ото було б «весело»!
Тут трьом не завжди вдається знайти спільну мову. І лікарня цьому приклад.Спочатку, коли восени вже відбулися місцеві вибори після якоїсь-такої адмінреформи, керманичі трьох ОТГ начебто погоджувалися спільно утримувати такий необхідний для всіх заклад, як Лохвицька районна лікарня. Сенчанська сільська рада постійно підтримувала фінансово ЦРЛ і по праву розраховувала увійти в число засновників на рівні з Лохвицькою. Але коли дійшла черга до перереєстрації, то сенчан у списку не виявилося.
– І це дуже обурило і депутатів Сенчанської сільської ради, і громаду в цілому, – говорить її очільниця Наталія Сліпухова. – Це при тому що ми завжди допомагали лікарні в Лохвиці і не відмовляємося допомагати і далі.
Як пояснює цю ситуацію директор Лохвицької міської лікарні Віктор Бурлей?
– На момент реєстрації було вирішено, що краще хай буде один власник в особі Лохвицької міської ради, щоб не призупиняти процес фінансування з Національної служби здоров’я України, – роз’яснює Віктор Васильович.Словом, тепер потрібно або вводити Сенчанську сільську раду до складу засновників (співзасновників) Лохвицької лікарні, або працювати з нею за договором муніципального партнерства.Основне ж навантаження, звісно, припадає на бюджет Лохвицької міської ради.
– Але ми ніколи не полишимо нашу лікарню сам на сам із її проблемами, – говорить очільник Лохвицької громади Віктор Радько. – Ми маємо створити такі умови в міській лікарні, щоб тут мали змогу заробляти кошти, тоді в майбутньому це значно зменшить навантаження на міський бюджет. Ми також повинні зробити все, щоб підняти рівень оплати лікарів, – зауважив Віктор Іванович.
Доповнює його депутат обласної ради Микола Бондар.
– Не варто взагалі вживати вислів «потрібна нам лікарня чи не потрібна?». Що таке для трьох громад 11 мільйонів, яких бракує лікарні до кінця року? Та ніщо. Вкладіть у лікарню, а вже потім у зарплати, дороги чи будівництво. А позицію Заводського я взагалі не розумію, – відмітив Микола Митрофанович.
Цю позицію озвучив у четвер на нараді очільник Заводської міської ради Віталій Сидоренко. Суть її приблизно зводиться до того. У Заводському є окремі установи, як приміром, Заводська АЗПСМ, де працють заводчани, а податки йдуть до Лохвиці. То нехай вони й утримують.
А у Заводського вистачає своїх проблем, наприклад, побудова водогону у Брисях. Для цього віддайте нам 5 мільйонів із лишків колишнього районного бюджету.Як справедливо зазначили на цій нараді окремі виступаючі, ситуація нагадує відому байку про Лебедя, Рака і Щуку. Або ж цитату з гуморески, коли Гнат киває на Петра, а Петро на Гната.
Настільки мені відомо зі слів Віктора Бурлея, то Заводське і в попередні роки майже не допомагало районній лікарні, попри численні звернення до міськради. А після утворення восени Заводської ОТГ (найменш спроможної з усіх трьох громад Лохвиччини), у них, мабуть, просто бракує фінансового ресурсу. Чи, можливо, у них є ще якісь причини не брати участь у фінансуванні районної лікарні? Життя покаже. Тільки тут заручниками цієї ситуації можуть стати пересічні мешканці Заводської громади.
– Лікувати будемо, і годувати теж, – говорить Віктор Бурлей. – Не відмовиш же людині тільки через те, що вона із Заводського, Пісок чи Бодакви і за неї не хоче сплачувати комунальні послуги Заводська міська рада!
До речі, щодо тих 5 мільйонів, про які говорив Віталій Сидоренко. Цілком прогнозовано такий варіант на сесії Миргородської районної ради, що відбулася минулої п’ятниці, навіть не розглядали. А ті, можна сказати, злополучні 14 мільйонів лишків із Лохвицького району розподілили так: один мільйон на розрахунки із звільненими працівниками установ Лохвицької райдержадміністрації, три мільйони на підтримку (?) Миргородської районної ради, ще три на приймальне відділення Миргородської лікарні (наче б лохвицькі заклади не потребують коштів) і 7 мільйонів 300 тисяч усе ж перепало Лохвицькій міській лікарні.
Як розвиватимуться події далі? Які напрямки потрібно розвивати в Лохвицькій лікарні? Як і чим заманити сюди молодих фахівців? На ці та інші запитання будемо шукати відповідні у наступних публікаціях.
А на сьогодні чітко прояснилася ситуація в одному. Готові підставити плече нашій медицині тільки Лохвицька і Сенчанська ОТГ. Але не була б зайвою і третя. Чи не так?..
