Цікава штука – життя. Тільки швидкоплинна. Роки летять, наче трійка вороних на широкому шляху, обабіч якого залишаються лише події…
Востаннє Микола Бондар давав широке інтерв’ю «Зорі» років із п’ять тому. Багато що відбулося і змінилося за цей час. Тим цікавіше було почути його судження не лише про цей п’ятирічний його життєвий проміжок, а й загалом про те, що переживаємо ми всі зараз разом. Тим більше, що й привід поговорити підвернувся доречний – Миколі Митрофановичу у день Благовіщення, виповнилося 55 років. З чим його ми і вітаємо.
Ми з ним розмовляємо у просторому кабінеті, стіни якого зберегли епоху 90-х років, коли тодішній колгосп імені Ілліча очолював справжній господар, непересічна Особистість Григорій Іванович Андрусенко. Саме завдяки йому Токарі набули тої упорядкованості в забудові, що збереглася і понині в центрі села.Меморіальна дошка Г. І. Андрусенку є на приміщенні контори СВК «Токарі». А сам Микола Бондар завжди з вдячністю згадує свого наставника. І, між іншим, не соромиться від того, що сидить за тим столом, за яким, свого часу, сидів і Григорій Іванович.
– А навіщо щось змінювати, коли меблі такі всі добротні, прослужать ще сотню літ. Просто викинути гроші, бо так сьогодні модно – я не хочу. Хай краще вони послужать у наших спільних, господарських справах.
Власне, і сама розмова з ювіляром теж точилася здебільшого про справи загальні, аніж його особисті.Розпочали, приміром, з господарських. Зокрема, як функціонує СВК «Токарі», яких пріоритетів дотримується у своїй діяльності?
– Наше господарство у нинішньому статусі працює вже 21 рік, – розповідає Микола Бондар.– Як працювали раніше так і працюємо. Господарство багатопрофільне. Тому у виробництві задіяно до 90 працюючих. Середня заробітна плата на сьогодні – 11 тисяч гривень. Залежить вона від виораного і обробленого гектара, надоєного літра молока і т. д. Якщо по-простому – від виробітку.
– Ваш сільськогосподарський кооператив вирізняється переробкою…
– Ми цього принципу дотримуємося вже багато років. На даний час у господарстві виробляють олію, комбікорми і молочну продукцію під торговою маркою «Токарівська молочка».
– Як би Ви оцінили ступінь господарності СВК «Токарі»?
– Скажу так – зірок з неба не знімаємо, але й задніх не пасемо. За 21 рік, доки існує кооператив, ми жодного працівника не відправили на біржу у міжсезонний період, як практикують у багатьох господарствах.А чого ми цього не робимо? Бо в нас є тваринництво, а там догляд потрібний кожен день і цілий рік, не так, як у рослинництві.
– Знайома картина – у квітні засіяв – у серпні зібрав. І навіщо перейматися тими коровами. А потім дивуємося, чому на прилавках магазинів у молочній продукції… немає молока.Ваше господарство, до речі, реалізовує молоко населенню?
– Так. Ми практикуємо це не перший рік. Продаємо за таким графіком – у вівторок в Токарях, а у суботу – в Заводському.У Токарях літр молока коштує 13 гривень, у Заводському – 14. Тут виходимо з простої логістики. Молоко свіже, прямо з ферми, перевірене.
Зазначу, що у виробництві «Токарівської молочки» ми використовуємо лише необхідні по рецептурі закваски для виготовлення того чи іншого продукту.Обладнання у нас на виробництві теж майже все вітчизняне, за винятком фасовочних апаратів. Пригадую, коли ми почали виготовляти свою першу продукцію у 2016 році, то мені говорили, що ми ніколи не обійдемося без стабілізаторів, консервантів, барвників і т. д. Бо без цього ніяк не можна. Виявилося – можна! І «цього набору» у нашій продукції немає.
До того ж, ми не закупляємо молоко у населення чи інших господарств. Молоко у нас тільки зі своєї ферми.Окрім того, ми не женемося і за високими надоями. Бо добавивши у раціон корів хоч якісь біодобавки, то вже потім не отримаєш продукцію необхідної якості і смаку.
– Які зараз середньодобові надої молока по кооперативу?
– Трохи більше 10 кілограмів від корови.
– А корів скільки утримуєте?
– 160.
– Відносно не багато. Вистачає для переробки?
– Влітку у нас, як правило, молока надлишок, а взимку – хотілося б і більше. Ніхто ще фізіологію худоби не відміняв.
– А ви б могли наростити випуск продукції?
– Могли б. Але де її реалізовувати? Якраз у сегменті реалізації ситуація доволі не проста.
– Миколо Митрофановичу, а чому б «Токарівську молочку» не запропонувати учням шкіл?
– Ми і пропонуємо. Але сьогодні всі процедури йдуть через тендерні закупівлі. Якщо до минулого року поріг був до 200 тисяч гривень, а вже потім – тендер. То нинішній уряд увів поріг з 50 тисяч.
– Як на мене, дивно – все дорожчає, ціни щодня зростають, а поріг закупівель занижують у 4 рази.
– Та й нам багато що дивно. Ми, наприклад, чесно виграли тендер на постачання молочної продукції у бюджетно-соціальні заклади Лохвицької ОТГ. Але антимонопольний комітет знайшов «причини» відхилити нашу пропозицію.
– Чому?
– Бо СВК, наче б, не дотримався дослівно вимог замовника.
– І що ж ви не дотрималися?
– У вимогах Лохвицької міської ради було написано, що молочну продукцію потрібно поставляти тричі на тиждень. А ми написали, що можемо її поставляти щодня, окрім вихідних. І що ми тут порушили?
А друге зауваження було взагалі абсурдним – доведіть, що машини, якими перевозять «Токарівську молочку», належать нашому кооперативу. Так ми ж у тендерній документації надали копії техпаспортів всіх автомобілів, які належать саме кооперативу. Що ще потрібно?Тому ми більше в подібні «ігри» не будемо грати.
Можу припустити, що за такими тендерами хтось стоїть. І там абсолютно байдуже, якої якості продукцію споживатимуть наші діти.Я вважаю, що у нас склалася катастрофічна ситуація з харчуванням у школах, дитсадках, лікарнях, будинках-інтернатах саме через оці «прозорі непрозорі» тендери. Та встановіть планку хоча б на рівні 300 тисяч гривень, дайте можливість бюджетним установам врешті вільно дихнути. Бо складається таке враження, що подібна ситуація комусь вигідна.
– Хотілося б запитати Вас щодо забезпечення підприємства кадрами, бо, зважаючи на нинішні тенденції, коли спостерігаємо масовий від’їзд людей до великих міст чи за кордон, то чи не дошкуляють вони господарству?
– Ні, у нас немає проблем із кадрами, їх вистачає. Люди працюють не лише з Токарів, а й сусідніх населених пунктів, як Заводське, Гамаліївка, Піски, Гиряві Ісківці…Бо середня заробітна плата у нас доволі висока, а трактористи в сезон отримують і більше, то люди до нас тягнуться.
– Весь соціальний пакет сплачується?
– Звичайно. У нас взагалі ніколи не було зарплати у конвертах. Ми як «білі ворони» у нинішніх реаліях, коли процвітають тіньові схеми і ухиляння від сплати податків.Нам кажуть, що підприємство не може розвиватися, коли все «по-білому». А ми ж 21 рік так працюємо і потихеньку розвиваємося.
– Скільки кооператив сплачує податків?
– Багато. Ми тільки податку із заробітної і орендної плат у рік сплачуємо до 6 мільйоні гривень.
– Не помилюсь, якщо скажу, що через таку правильну соціальну політику СВК «Токарі» і не має кадрових проблем.
– У нас, до речі, є трудівники, які працювали і в Польщі, і в Чехії. Десь чоловік 15 набереться.Я колись одного механізатора запитую: «Скільки годин ти працював у Польщі?»
Каже: «З 6 ранку до 10 вечора.»
– А у нас ти трудишся з 8 до 17 чи 18 години. Працюй до 10 вечора і отримуй більшу зарплатню, – кажу йому.
– Так виходитиме, як у Польщі. А що тоді я вдома зроблю? – відповідає він мені.
– Хай тут я отримуватиму плату і меншу, – зате я вдома.
– Сумна картина, коли наші люди шукають щастя на чужбині.
– Так, люди зневірилася в багатьох речах, не бачать майбутнього. І так буде, доки держава не почне розвивати власну економіку. Не «купи-продай», а потрібно будувати, як в тій же Польщі, фабрики, заводи, створювати робочі місця. Тоді Україна років через 25, може, й підтягнеться до рівня середньо розвинених країн Європи.А так, навибираємо різної масті обіцяльників, і після кожних виборів країна відкочується на 10 років назад.
– Добре, Миколо Митрофановичу. Давайте повернемося до такого узагальнюючого запитання, як зміни в державі, що безпосередньо торкнулися і Вашого життя. Що запам’яталося насамперед?
– Дійсно, змін відбулося багато. Мабуть, найголовніша, що відбулася, – адміністративно-територіальна реформа. Щоправда, вона так і не доведена до кінця. І чи принесе вона користь людям, я не можу однозначно сьогодні відповісти.
– Вас обирали депутатом Полтавської обласної ради як попереднього скликання, так і нинішнього. Окрім того, Ви були ще і головою бюджетної комісії, – однієї з найголовніших у раді…
– Так. І не хизуючись скажу, що було зроблено багато добрих справ по всіх районах Полтавщини, в тім числі і Лохвицькому.З регіонального фонду за кожним депутатом обласної ради (в попередньому скликанні від Лохвиччини їх було 4, а в нинішньому – 2 прим. автора) закріплювалося по мільйону гривень, що витрачались на той чи інший проєкт. Тому й реалізовувалися задуми щодо побудови спортивних майданчиків, прокладення водомереж, підтримки культурно-спортивних заходів та багато чого іншого.
Сьогодні, між іншим, ми не знаємо скільки будуть виділяти обласним депутатам на такі представницькі функції. Все залежатиме від наповнення обласного бюджету.
– Повернемося до децентралізації. Ви свого часу активно лобіювали утворення Токарівської громади. З погляду сьогодення, що можете сказати з цього приводу?
– Я взагалі на адмінреформу тепер дивлюся так. Ті маленькі громади, що правдами і неправдами якось на початку децентралізації об’єдналися, зуміли використати значний фінансовий ресурс і підлатати, образно кажучи, в своїх селах значну частину соціальної сфери. Попросту – тоді розсудливі сільські голови використали той пряник, яким держава спокушала до утворення ОТГ.А сьогодні, вже зовсім все по-іншому. Центральна влада все більше функцій, причому невластивих, перекладає на місцеве самоврядування. Йде вилучення коштів із бюджетів громад. То в такій ситуації маленькі громади, на жаль, приречені. Це така моя думка.
– Погоджуюся з Вами. Бо коли, наприклад, була б одна Лохвицька ОТГ з бюджетом у півмільярда гривень, то це одна справа. А маленька ОТГ, яких приміром, у сусідньому Гадяцькому районі аж шість, з бюджетом у 30 мільйонів – то зовсім інше.А як Вам, до речі, оці химерні новоутворення нових районних рад?
– На мій погляд, через те, що Верховна Рада не встигла прийняти відповідні закони щодо адмінустрою, то довелося іти на такий крок. На практиці, вийшло звичайне укрупнення районів, власне, як і сільських рад. А це не те, що задумувалося у питанні децентралізації.
– Ви говорили, що невеликі, малоспроможні громади не мають перспектив у майбутньому.
– Я так висловлював і висловлюю свою позицію з цього приводу. От, коли б ішлося про об’єднання Токарів із Заводським у 90-ті роки, то ми б і не думали навіть. Звичайно б, об’єдналися. А зараз все по-іншому.Тому, коли Токарівська громада приєднувалася до Лохвицької, то я особисто найбільше вболівав за районну лікарню. Бо якщо ми її не утримаємо, матимемо дуже сумні наслідки для всієї округи.А ще, на мій погляд, у нас занадто «дорогі» менеджери громад. Бо коли порівняти їхні зарплати із середніми по регіону, то різниця сягає у 5–10 разів на їхню користь. Порівнювати з пенсіями взагалі не хочу – це прірва. Такого не повинно бути. Якщо виходити із їхніх зарплат, то у нас кожне село має бути квітучою оранжереєю. А що маємо насправді?
– У нас вся розмова якось промайнула навколо загальносуспільних і господарських тем. Але ж є речі і важливіші.– Так. Це сім’я, прості людські стосунки, дружба і, звичайно, праця на землі… Цим і живемо…
