Турботи і проблеми Лохвицької міської лікарні ми періодично висвітлюємо на сторінках «Зорі». Але якось так виходить, що ці «проблеми» мають «властивість» нікуди не зникати. Навпаки – як не та, то інша біда з якогось боку та й вилазить.Турботи і проблеми Лохвицької міської лікарні ми періодично висвітлюємо на сторінках «Зорі». Але якось так виходить, що ці «проблеми» мають «властивість» нікуди не зникати. Навпаки – як не та, то інша біда з якогось боку та й вилазить.Наприклад, сьогодні ми маємо недофінансування Лохвицької лікарні з боку Національної служби здоров’я України. Чому воно виникло?Але є й певні позитивні моменти. Тому про будні Лохвицької міської лікарні ми й вирішили поговорити з керівником цього медичного комунального закладу Віктором Бурлеєм.

– Вікторе Васильовичу, які зрушення відбулися після останньої зустрічі в стінах Лохвицької лікарні з керівництвом Миргородського району і головами трьох громад  Лохвиччини?

– Як б сказав позитивні. Чому? Пригадуєте, в попередніх інтерв’ю ми в негативному плані оцінювали позицію Заводської міської ради та її очільника, що категорично відмовлялися від будь-якого фінансування колишньої Лохвицької районної лікарні.Після того, як ми довели їм і свої проблеми, і їхні, якщо вони й надалі відмовлятимуться від фінансування Лохвицької лікарні, то Заводський міський голова Віталій  Сидоренко проникся, на мій погляд, проблемами нашого закладу. Незважаючи на обмежений бюджет, у порівнянні з Лохвицькою ти Сенчанською громадами, Віталій Володимирович пообіцяв віднайти до кінця поточного року 360 тисч гривень. Ці кошти підуть на медично-господарські потреби закладу.

– Все ж найбільше навантаження припадає на Лохвицьку громаду...

– Так. На останній сесії Лохвицької міської ради було виділено більше мільйона гривень, які будуть використані на компенсацію всьому медичному персоналу лікарні за вимушені відпустки без збереження заробітної плати, які ми змушені були запровадити через різке зменшення фінансування з боку Національної служби здоров’я України.

– А чому так різко НСЗУ зменшила асигнування? Чи в цій державі хочуть всі проблеми перекласти на місцеві бюджети? Якось таке враження складається...

– Тому що Національна служба у своїх розрахунках виходила з показників 2020 року. А той рік, як пригадуєте, був пандемічний і у нас, в стаціонарі, пролікувалося майже на 2,5 тисячі менше хворих. Найбільше постраждало амбулаторно-поліклінічне відділення. Якщо торік (за розрахунками 2019 року, прим. автора) на потреби цього відділення виділялося щомісячно 600 тис. грн, то цього – всього 117 (!).

– Жахлива різниця і трохи дивний, як на мій погляд, підхід до всього цього.

– Погоджуюся. До речі, постраждало не лише поліклінічне відділення, й паліативне, яке ми готували для обсервації приїжджих із-за кордону. Така була вимога МОЗ. Ми її виконали, виписавши з паліативного відділення всіх пацієнтів. Однак, воно так і простояло пустим не затребуване.

– Тепер у вас вся надія на три наші громади.

– Так. І зважаючи на останні рішення, я сподіваюся, що ми, спільно, Лохвицьку лікарню втримаємо на належному рівні.Є домовленість з тою ж Заводською міською радою, що наступного року вони закладуть на медицину до трьох мільйонів гривень. Є порозуміння з Сенчанською сільською радою, що надала нам до кінця року майже три мільйони гривень. І є вагома підтримка Лохвицької міської ради, за що ми їм щиро вдячні.

– Все одно, всі проблеми лікарні громади не розв’яжуть. Потрібна державна підтримка. Є вона насправді?

– Є, але недостатня. Навіть у тих розрахунках щодо оплати лікування пацієнта не входить багато чинників, на які б мали йти кошти з НСЗУ.Наведу це на прикладах. Підвищення мінімальної заробітної плати тягне за собою додатково 3 мільйони 288 тисяч на рік. Але ніякої державної субсидії на це не передбачено.

 – Але це ж не по-державному. Окрім того є купа законодавчих актів, яких потрібно дотримуватися!

– Отож! Є, наприклад, постанова Кабінету міністрів України про надання щорічної матеріальної допомоги в розмірі посадового окладу кожному працівнику, який йде у відпустку. І на це нам потрібно на рік один мільйон 600 тисяч гривень.Але ж знову таки, ця сума не передбачена у державному фінансуванні!

Йдемо далі. У нашій лікарні надають ургентну допомогу ті ж лікарі-хірурги, реаніматологи, неврологи… Вони, після робочої зміни, чергують вдома і по-першому ж виклику поспішають до лікарні, щоб надати ургентну допомогу. Оплата здійснюється з розрахунку 50% від ставки. І ось на неї в рік потрібно віднайти ще 900 тисяч гривень, які знову ж таки ніхто з Державного бюджету не надає!

– То звідки ці кошти можна взяти? Тільки у місцевих громадах. Вони й стрілки переводять на них.

– Так. Вони прямо кажуть, якщо громади хочуть утримувати й розвивати комунальні медичні заклади, то вишукуйте у своїх бюджетах відповідні кошти.

– Трохи сумно від таких підходів на рівні високої влади, але в такий непростий час ми сьогодні живемо.Можливо, чимось більше втішним порадуєте Вікторе Васильовичу?

– Є гарна новина. До нас прийшли працювати три молоді спеціалісти. Це лікар хірург, Сергій Анатолійович Попенко, лікар неонатолог Олена Юріївна Руденко та лікар офтальмолог Альона Юріївна Полонська.

– Яка зарплата буде в цих молодих спеціалістів, якщо не секрет?

– Секрету немає. Їм нарахують 6075 гривень, вирахують до 20% податків – решта на руки.

– Ммда... Хвора і система у нас. А де вони проживатимуть?

– На орендованих квартирах.

– Так це ж три–чотири тисячі за орендну квартиру! Вони ж не оплатять...

– Звичайно, тому з бюджету міської ради їм повністю оплатять за оренду квартири.

– Це правильно. Молодих фахівців треба якось заохочувати до Лохвиці. А вам допомагають приватні структури, до речі?

– Так. Нещодавно компанія «Райз-Схід» подарувала лікарні п’ять комп’ютерних комплектів. Допомагають підприємства нафтогазового комплексу.Так що спільно, я дуже на це сподіваюсь, ми утримаємо на належному рівні нашу Лохвицьку лікарню!