27 липня зала Лохвицького міського будинку культури зібрала новий аншлаг. Не було жодного вільного місця, чого завсігдатаї нашого осередку культури не спостерігали вже давно. Багато хто пожалкував, що не придбав квитка заздалегідь. А отже і втратив можливість насолодитися акторською майстерністю виконавців Київського українського сучасного театру. Де, звісно, родзинкою того вечора була гра народної артистки України Ольги Сумської. Її роль Секлети зі знаменитого твору Михайла Старицького «За двома зайцями» вирізнялася від класичного сприйняття осучасненою, не зашореною якимись постановочними рамками грою.
Чому так – Ольга В’ячеславівна поділилася з читачами «Зорі» по закінченню вистави.А до цього лохвичани і гості міста мали змогу дві години отримувати лише позитивні емоції від перегляду веселої вистави. Та хіба можна було бути байдужим від манер Свирида Петровича Голохвастова у виконанні актора Сергія Позднякова? Чи Проні Прокопівни Сєркової, з роллю якої блискуче впоралася молода акторка Олена Матюшенко? Для акторки Ганни Борисюк, що грала Кралю-Галю, це взагалі були перші сумісні гастролі з трупою театру після закінчення театральної академії імені Карпенка Карого, де вона отримала диплом із відзнакою. А Прокіп, а Химка, а чудова гра інших акторів! Прекрасне, гротескне виконання своїх ролей!
Але, звичайно, зіркою того вечора була Ольга Сумська, славна наша Роксолана. В її особі по закінченню вистави Лохвицький міський голова Віктор Радько подякував усій трупі Українського сучасного театру за незабутні хвилини позитиву, що конче потрібен у цей важний для країни час. І вручив народній артистці великий букет троянд.Віктор Іванович принагідно нагадав, що Лохвиця має давні театральні традиції. Ще на початку 20 століття на сцені Народного дому виступали такі корифеї українського театру, як Марія Заньковецька та Марко Кропивницький. Додам до цього списку Івана Мар’яненка, Миколу Садовського (чоловіка Заньковецької) та багатьох інших.Окрім усього, лохвичани за дві години перед неймовірно веселю комедією подивилися «Гаррі Потера та загублений ліс». Це вистава для будь-якого віку, хоча переважно глядачами на ній були діти. Теж сподобалося, за відгуками багатьох лохвичан, хто відвідав того дня міський Будинок культури.
Як я вже говорив, після вистави мені вдалося поспілкуватися з Ольгою Сумською. Незважаючи на те, що Ольга В’ячеславівна не відмовила жодному бажаючому зробити фото на згадку, на те, що члени трупи квапливо збирали театральні декорації, бо артистам ще потрібно було глибокої ночі дістатися до Полтави. Попри все, красива зіркова гостя, хоч і втомлена, але рада зустрічі з лохвицькою глядацькою аудиторією, люб’язно відповіла на мої запитання.Ще як доповнення до вступу – відповідь на моє запитання про географію відвідин «За двома зайцями», Ольга В’ячеславівна додала: «Я Вам скину на вайбер» Тому наводжу перелік за останню декаду липня: 22 – Чернігів, 23 – Ніжин, 24 – Ромни, 25 – Харків, 26 – Полтава, 27 – Лохвиця, 28 – Миргород, 29 – Забір’я (о 13-00), Київ – (о 19-00), 30 – Боярка (о 13-00), Тарасівка (о 18-30), 31 – Вишгород.Отака доля в артиста…
– Пані Ольго, як Вам лохвицька публіка? І як Ви внутрішньо ставитеся до виступів у провінційних містах і містечках?
– Для мене це принципово важливо. Мабуть, не помилюсь, коли скажу, що академічні театри – не часті гості в таких містах, як Лохвиця. Як правило, у них гастролюють великі колективи. А в нас компактна вистава, можна сказати, пересувний драматичний театр.
– Ви свого часу теж були в академічному театрі…
– Так, я 20 років служила в Київському академічному театрі імені Лесі Українки. І не уявляла що зможу працювати в незалежному театрі. Але я вже тут теж 20 років. Як зараз, пам’ятаю свою першу виставу, що відбулася у Ялті у клубі залізничників. Ніколи не забуду ті відчуття. Так склалося життя. Я щаслива, що отримала цей формат.
– Чому? Тут Ви імпровізуєте?
– Тут є свобода, незалежність – це найголовніше. Є омріяні ролі. Тому що я тут зіграла багато цікавих ролей. Сьогодні до мене прийшла і Секлета, про яку я мріяла.До речі, я і Проню зіграти мріяла. Її грала наша неймовірна Руслана Писанка. Світла пам’ять моїй подрузі.Ми мріяли, між іншим, зіграти з нею в дуеті: вона – Проню, я Секлету. Це було б блискуче. Але прийшла війна…
Так склалося, що вистава «За двома зайцями» була в репертуарі нашого театру довгий час, де Проню, я к я вже говорила, грала Писанка.І коли не стало Руслани Ігорівни, нашої Русланочки, ми вирішили цю виставу поновити, зібрали нових акторів. Це як пам’ять про нашу неймовірну Руслану Ігорівну.Сьогодні вистава звучить, вона оновлена. Я ще подумала, чому б не долучить сюди відомі українські пісні. В тому варіанті з Писанкою є пісня у виконанні Пугачової. Але сьогодні ми прощаємося з тим усім, російським. Наш театр продукує лише українських авторів. Хоча творчість Алли Борисівни я люблю і сама вона – видатна особистість.Однак ми все ж хотіли, щоб у фіналі «За двома зайцями» лунала українська пісня. І я згадала про пісню Ірини Білик «Ти – мій». Думаю, вона органічно вписалася в контекст вистави.
– На сцені актори окремі епізоди інтерпретують інакше, ніж у класичному оригіналі…
– Ми трохи її осучаснили. Це ж комедія. Хай вже вибачає Михайло Старицький. Я думаю, що він би був задоволений. Це сучасне трактування цього твору. І я рада, що лохвичани по-доброму це оцінили.Я взагалі щаслива, що саме з таким матеріалом, такою драматургією ми сьогодні вийшли на сцену в місті, де свого часу виступали наші легендарні корифеї, основоположники українського театру – Марія Заньковецька та Марко Кропивницький. І тому саме тут, у Лохвиці, я мріяла зіграти саме українську драматургію. І ця мрія здійснилась.Ми також мріємо, щоб лохвичани побачили й інші наші вистави. Їх у нас багато.
– А кіно?
– Кіно ще буде, я сподіваюсь. Адже кіно – це моя любов. Я взагалі не знаю, як можна оцінити цей творчий процес, який ми обожнюємо. У моєму дипломі так і написано – актор театру і кіно.Але зараз дуже щільний графік виступів. У мене, наприклад, ролі у п’ятьох виставах.Втім, я не забуваю одне – це завдяки нашим хлопчикам, які боронять нашу державу, вони дають нам змогу виходити на сцену.Я, коли почалася війна, взагалі думала, що ми не зможемо більше виступати. Але завдяки нашим захисникам ми несемо радість людям. Це дуже важливо сьогодні. Це ліки від розпачу, стресу, що вселився у душах людей. Задля цього ми їздимо у всі куточки нашої країни.Це щастя для нас. Оце єднання акторів і глядачів. Тому я хочу побажати всім нам, українцям, стійкості.Всі втомилися. Але завжди думайте про наших хлопців, які боронять нашу неньку Україну. Ми не маємо права розслаблятися і скиглити. Ми не маємо жодного права жалітися.Тому, що вони там, вони – сила. Вони є воїни світла, які наближають нашу Перемогу…
