Про її «Лавандовий дворик» «Зоря» писала років зо два тому, коли його обриси тільки вимальовувалися на обійсті Олени Фур’євої. І це був її перший рік втілення власної мрії у рукотворну фантазію лавандового розмаїття. Тепер у неї є неоціненний досвід, власний блог в «Інстаграмі» і своя оаза у Гирявих Їсківцях, де вона мешкає з родиною. А її «Лавандовий дворик» манить любителів краси і настійливо рекомендує поціновувачам зеленого туризму зазирнути на фіолетові хвилі запашного лавандового краєвиду.
Ми, щоправда, завітали сюди, коли лаванда вже почала відцвітати. До того ж, дошкуляв липневий дощ. Зате буяв суцвіттям лавандин. Це схрещений гібрид лаванд вузьколистої й широколистої.

– Дарма, що його вважають доволі утлим щодо нашого зимового періоду, але він у мене найкраще розвивається, – ділиться секретами привітна господиня цього ошатного обійстя.

Хоча так тут стало тільки тоді, коли вони з чоловіком придбали це дворище. Власне, Микола тоді, три роки тому, підтримав дружину в реалізації її творчого задуму, якщо можна так висловитися, коли зважити що у переважної більшості людей зовсім інші пріоритети щодо використання землі, та ще у сільській місцевості.

– Якби не він, у мене б нічого не вийшло. Каже: «Роби, а я підтримаю», – зізнається Олена Фур’єва.

– А чому саме лаванда? – запитую.

– Ідея прийшла не відразу, чесно скажу. На садибі, що навпроти, де ми живемо, 35 соток городу. І, здавалось, навіщо ще зайвий клопіт. Але в мене було бажання на цьому клаптику висадити щось незвичне, нетипове для села.Спочатку думала зайнятися лікарськими травами. Але коли почала вникати у цю справу, то відразу вималювалися кілька проблем.Лікарські рослини потрібно сушити, на горищі це не проходить. Їх потрібно вчасно збирати, а це не завжди можливо, бо я працюю продавчинею у місцевому продовольчому магазині.Випадково у новинах побачила репортаж із Харківської області з села Лебяж’є, де розповідали про лавандові плантації. Страшенно загорілася цією ідеєю, бо настільки це було дуже красиво. Придбала саджанці й почала втілювати свої мрії.

– Скільки маєте зараз саджанців?

– Близько двох тисяч.

– У чому принада лаванди, яку так милозвучно оспівувала Софія Ротару в пісні з однойменною назвою?

– Це дуже гарна, пахуча, із заспокійливим ароматом квітка. Це якщо з естетичної точки зору. А на практиці лавандова олія має дуже широкий спектр застосування.– Ви так захоплено розповідаєте про своє захоплення, що мимоволі й сам поринаєш у цей лавандовий простір…
– Це моя віддушина. Можливо б тепер я по-іншому поставилася до своєї трирічної затії, зваживши скільки зусиль потрібно докласти. Але зараз я бачу, як потяглися до «Лавандового дворика» люди. І в мене народжуються вже інші задуми. додам також, що кожного року на Івана Купала я влаштовую для своїх односельчан оглядові екскурсії.Наступного року я б хотіла змінити концепцію його відвідування. Мені хочеться, щоб тут був свого роду парк – з вільним доступом, відкритістю. Побачимо, як воно буде.

– Пані Олено, як мені розповіла сільський староста Наталія Давиденко, ваше захоплення ще дає змогу збирати кошти для ЗСУ? Як це робите?

– Наша староста – дуже відповідальна жінка і повз її увагу нічого не проходить. Дякую їй за добре слово. До речі, якщо в селі відбувається якийсь благодійний захід, то я охоче беру в ньому участь.А щодо ЗСУ, то в «Інстаграмі» я веду свій блог, де на сьогодні більше п’яти тисяч підписників. Там я періодично влаштовую благодійну лотерею. А виручені кошти передаю на ЗСУ. На жаль, це скромні, як по сьогоднішніх мірках, кошти. Люди з різних причин вже не так охоче донатять на підтримку нашої армії. Але я вважаю це своїм святим обов’язком…Олена Фур’єва повела мене у свою лавандову локацію. Природа й так милувала зеленню краєвиду, але між густими суцвіттями лаванди і лавандину, мабуть, кожен, хто доторкається до цієї краси, почувається возвеличено.