Те, що нинішня російсько-українська війна – це війна дронів, стало очевидним вже, напевно, всім. Дрони використовують на суші, в повітрі й на воді. Їх постійно вдосконалюють, модифікують, розширюють сферу застосування.А ось групі лохвицьких волонтерів вдалося створити такий роботизований пристрій, що дозволяє забрати тяжкопораненого бійця за багато кілометрів по лінії фронту й доставити його у безпечне місце. На цьому пристрої можна також доставити до лінії фронту до півтонни будь-якого вантажу.
Від ідеї до втілення її у конкретну техніку групі волонтерів Олегу Карабці, Роману Різнику, Костянтину Голінці та Юрію Дейкалу знадобилося кілька місяців невтомної праці, пошуку технічних рішень, перш ніж їхнє дітище відправили на лінію фронту.
Вони його, до речі, називають по різному. Олег – «роботизованою платформою», Юрій – «дроном». Але головне те, що їхня розробка просто унікальна.Вагою до 180 кілограмів, із дивовижною прохідністю, з дистанційним керуванням цей робот може долати до 20 кілометрів, працювати чотири години, в залежності який тоннаж везе. Пристрій обладнаний передавачем радіосигналу, відеокамерою, має відкидні борти і при цьому заряджається від звичайної розетки чи генератора.
– Його можна застосовувати як логістичну платформу для доставки вантажів, води, речей, – говорить Олег Карабка. – Можна доукомплектувати мінувальним спорядженням. Можна поставити навіть стрілецьку зброю.
Цей задум волонтерам, певно, не вдалося б реалізувати, не маючи у своєму складі майстра на всі руки, своєрідного «кулібіна», технаря Юрія Дейкала. Не дуже охоче, але ось як Юрій розповідає про створений ним всюдихід.
– Хлопці попросили, що треба зробити ось таке, я залюбки відгукнувся на їхнє прохання, – розказує Юрій, який уже не вперше у своєму житті, як кажуть, «з нуля» виготовляє чудо-техніку. – Я сам повністю зробив болотохода, на якому їдеш – і ніяких проблем немає. Чи річка, чи болото – йому байдуже. А щоб виготовити дрона, довелося зробити зменшену копію того болотохода, тільки на електричних мостах.А ще характерною особливістю цього пристрою є переломна рама, що забезпечує йому дуже високу прохідність. Як ми жартома говоримо: «Воно мале, але сильне».
– Бачили щось подібне вашій техніці?
– Чесно кажучи, ні. В інтернеті багато чого можна знайти, але такої конструкції я ніде не зустрічав. Ми зробили два такі дрони і вони вже служать на Донецькому і Сумському напрямках. Але потреба для військових у них дуже велика.
– Що стримує?
– По-перше, фінансово це не дешева штука. Основний тягар по коштах лягає на одного з нашої четвірки, який скромно про це не говорить.По-друге, дуже важко знайти потрібні деталі навіть через інтернет. Ось ми б’ємося зараз над однією деталлю поворотного механізму. Одна коштує сорок тисяч. А ще потрібно, щоб вона підійшла під нашу конструкцію. Однак усе одно ми свого доб’ємося – чим важча мета, тим радіснішою є перемога.
– Юрію, а ваша техніка має якусь назву?
– Ми схиляємося до думки назвати наш дрон «Везунчик». Бо і він везе, і йому везе.Хоча, звісно, найголовніше – щоб нашим хлопцям везло.
Ось такі технічні розробки втілюють у життя талановиті та небайдужі лохвичани. Честь їм і хвала!
