Хоча триматися на високому рівні у сфері надання медичних послуг сьогодні не так просто. Конкуренція доволі жорстка. І не все, на жаль, залежить від лохвицьких медиків.Тож про будні медичного закладу ми дізналися у розмові з головним лікарем КНП «Лохвицька міська лікарня» Віктором Бурлеєм.

– Як працюється лохвицьким медикам?

– Сьогодні та загалом, можна сказати, вже п’ятий рік, ми працюємо в екстремальних умовах, – говорить Віктор Васильович. – Починаючи з 2019 року, коли поширилася епідемія ковіду, пішли серйозні виклики для медичного персоналу.

– Коронавірус – це вже минуле?

– Так. Хоча поодинокі випадки ми фіксуємо в наших пацієнтів і до сьогодні. Тому для нас нині є основними ті виклики, які постали після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Через що значно зросло навантаження на медичний персонал, особливо поліклінічного відділення. Але ніхто не ремствує. Люди розуміють, у який непростий час ми живемо і що їхня робота вкрай важлива для суспільства. Тому працювати нам доводиться і понадурочно, і у вихідні. Але ніяких доплат ніхто, звісно, не вимагає.

– У вас збільшилося число пацієнтів?

– Так. У нас зросла їх кількість іще минулого року, хоча й не так відчутно, як за перше півріччя нинішнього року.

– Можна в цифрах?

– У стаціонарі пролікувалося на 500 пацієнтів більше проти аналогічного періоду 2023 року. Зросла кількість відвідувачів і в поліклініці.

– Чим це викликано?

– Я б не сказав, що люди стали частіше хворіти. Але їх загальний стан, насамперед психологічний, коли люди морально виснажені, знервовані, змушує їх частіше звертатися до лікаря. Все це відбиток війни. Постійне очікування на позитивний для нас її підсумок, щоб це сталося якомога швидше, щоб рідні й близькі залишилися живими – все це викликає стрес.

– Люди звертаються по психологічну допомогу?

– Так. У нас працює лікар-психолог. Хоча таких звернень, як на мене, має бути більше. Але тут спрацьовує певна наша ментальність. Часто-густо люди ототожнюють такі поняття  як «психологія» і «психіатрія». Вони думають, що це одне й те саме, тому з якоюсь пересторогою бояться звернутися до психолога. Але, на мою думку, це з часом мине і професія психолога в нашому суспільстві стане провідною. Тому що люди потребуватимуть і фізичної, і психологічної реабілітації.

– Людей ще, можливо, відлякує і електронна черга на медобстеження?

– Ми від цього нікуди не подінемося. Все має бути в електронній базі, закодовано, занесено... Звичайно, що це подекуди в людей викликає незадоволення, роздратованість. Бо потрібно прийти в реєстратуру, де вам нададуть електронне направлення до лікаря на певний час і день. А ми ж хочемо, щоб нас обстежили в цю хвилину і невідкладно! Але ж існує черга! І чи може лікар вам похапцем надати кваліфіковану, всебічну ургентну допомогу в такому випадку? Звичайно що ні. Чи призначити правильне лікування? Тому пацієнт має знати, що потрібно записатися на електронну чергу і тоді отримати фахову консультацію.

– Вікторе Васильовичу, колись в одній із розмов ми розмірковували, чи могла б історія з Лохвицькою лікарнею скластися по-іншому…

– Звичайно, могла б. Коли ми у Лохвиці будували новий корпус лікарні, то тоді не могли придбавати житло для лікарів, сучасне медичне обладнання. Звідси у нас утворилися кадрові проблеми, що даються тепер взнаки.А в Гадячі, приміром, займалися тим, що приманювали фахівців житлом, насичували лікарню медобладнанням, тому Гадяцька лікарня має сьогодні статус кластерної лікарні, а Лохвицька – лише загального профілю. 

– Хоча молоде поповнення все ж є…

– Так. За останній час у наш заклад прибуло 13 молодих лікарів, роботою яких я дуже задоволений. Є дійсно гідна зміна. Ми стараємося допомагати цим молодим спеціалістам у плані житлово-побутових проблем. Окрім цього, у нинішньому році до Лохвицької лікарні прибудуть сім інтернів, зокрема з хірургії, терапії, травматології, неврології, педіатрії, акушерства-гінекології та анестезіології.Інтернатура у них триватиме від двох до трьох років, у залежності від фаху. Наприклад, у терапевта – два роки, а в хірурга – три.

– Якби ж вони ще й закріпилися в лікарні.

– Ось тут, на жаль, державою не врегульовано, щоб з ними можна було укласти договір на довготривалий період, який би вони мали відпрацювати, так як це було колись.Взагалі медична галузь – стратегічна і має гармонійно розвиватися по всій території держави. Тому й кадри потрібно закріплювати певними зобов’язаннями на місцях. Сподіваємося, що на законодавчому рівні ці прогалини колись ліквідують.

– Яких лікарів бракує Лохвицькій лікарні?

– Наприклад, хірургів. У нас у стаціонарі працюють два лікарі-хірурги: молоді, гарні, перспективні фахівці. Але цього мало. Бо вони розриваються між військовою медичною комісією, лікують хворих у стаціонарі, постійно надають ургентну допомогу… Словом, навантаження на них припадає серйозне. Тому ми в пошуках іще одного лікаря-хірурга.

– А серед внутрішньо переміщених осіб немає?

– Немає. Вони якось більше тяжіють до поселення у західних областях або у великих містах.

– А як із фінансовою стороною у лікарні?

– Можна сказати, більш-менш нормально. У всякому випадку, набагато краще, ніж торік, коли лікарню фактично врятувала Лохвицька міська рада, коли з міського бюджету були виділені мільйони гривень для нашого порятунку, бо тоді ми мали катастрофічну ситуацію з фінансами.

– Завдяки чому вдалося стабілізувати ситуацію?

– Цьогоріч наша лікарня отримала значно більше коштів від Національної служби здоров’я України за надані нами лікувальні послуги. Проти минулого року ми заробили на 15 мільйонів більше.

– Сума значима…

– Так, але закладу потрібно більше. Закупити тих же медикаментів, які швидко розходяться, раз зросла кількість пацієнтів, які лікуються. Це раз. А по-друге, хотілося б мати можливість збільшити платню тим лікарям, які виконують значний обсяг роботи. Бо на практиці виходить зрівнялівка – всім нараховують згідно з урядовою постановою по 20 тисяч гривень.

– Щоб лікарня мала ще більший дохід, вам потрібно мати більший пакет угод з НСЗУ. Так?

– І ми над цим працюємо. Взагалі, торкаючись взаємовідносин із Національною службою здоров’я, то зазначу, що у фінансово-юридичній площині тут усе чітко. Надаєш послуги – отримуєш кошти. Хоча є моменти, коли є пакет, але не маєш можливості його реалізувати. Це як у нас із наданням медичної допомоги при гострому мозковому інсульті.

– Але ж Лохвицька лікарня входить до дев’яти закладів у області, що можуть надавати таку допомогу…

– Це так. Але ми цього року двічі призупиняли дію цього пакету. Перший раз – коли вийшов із ладу на певний період комп’ютерний томограф. А другий раз – коли розрахувався лікар-невролог. У пакеті НСЗУ є чіткі норми, яким має відповідати лікарня при наданні тієї чи іншої медичної допомоги. Раз у нас немає лікаря-невролога, лікаря-реабілітолога, то ми вже не підпадаємо під вимоги НСЗУ. Така сьогоднішня реальність.Хоча зрозуміло, що ми зацікавлені у лікуванні інсультів, бо це і наші пацієнти, і наші гроші, і люди проти того, щоб у разі інсульту їхати в ті ж Лубни. Тому, як тільки знайдемо лікаря-невролога, ми відразу відновимо пакет із лікування інсультів.У Лохвицькій лікарні ми вийшли на серйозний рівень із хірургії. Завдяки роботі нашого земляка з Сенчі Анатолія Івановича Мойсеєнка набувають у нього необхідного досвіду молоді хірурги, які вже проводять складні операції. А про Анатолія Івановича скажу, що він проводить такі операції, за якими, без усякого пафосу, врятовані людські життя.

– Добре, що в нашій лікарні працюють такі серйозні спеціалісти, кандидати медичних наук, які проводять операції на сучасному рівні. Хай за ними тягнеться молоде покоління лікарів і тоді майбутнє Лохвицької лікарні буде більш чітко окресленим.

– Так, це дуже важливо з погляду завтрашнього дня. Я ж насамкінець, користуючись нагодою, вітаю всіх працівників Лохвицької міської лікарні з професійним святом! Бажаю всьому персоналу здоров’я, витримки і віри вистояти в цей нелегкий час.