– Наша «Відрада» сформувалася навесні 2023 року, – розповідає одна з трьох  засновниць волонтерського хабу Тетяна Галич. – Хоча волонтерити ми всі почали відразу з початком війни – і я, і Наталія Голобородко, і Олена Холоша.А в 2023-му в нас зійшлися і наміри, і потреби, і можливості, і спільне бачення, що нам робити далі. Ми зрозуміли, що спільно можемо зробити набагато більше, ніж поодинці. Тому й вирішили об’єднатися, щоб допомагати ЗСУ.Та як не допомагати? Сьогодні Наташа, як і її чоловік Ігор, служить у ЗСУ. У Лєни Холоші і старший син Костя, і чоловік Саша воюють, а молодший син Андрій – військовий  медик. Тож їм, як нікому, добре відома ситуація у війську.

– Чому обрали назву «Відрада»?

– У нас спочатку й сам волонтерський рух був маже жіночим. А виходили з того, що жінка, яка допомагає, є жінка-відрадниця. Крім того, у нас колектив склався так, що у когось хтось служить, у когось, на жаль, є безвісти зниклі, а хтось утратив на війні чоловіка, сина чи брата. А таким людям знаєте як нелегко з цим жити. Їм потрібна свого роду моральна реабілітація, психологічна підтримка. Тому для жінок, які втратили рідних,  участь у волонтерстві – теж свого роду віддушина, відрада.

– Тож у Вас суто жіночий волонтерський хаб?

– Ні-ні! Це в нас на початку так було. А зараз – ні. Наші чоловіки нарізають на верстаті заготовки для плетіння сіток, перевозять і доставляють різні вантажі, отримують на пошті сувої матеріалів. А воно все важке і об’ємне. Тому без чоловічої підтримки нам ніяк не обійтися. Та й називаємося ми тепер  просто – волонтерський колектив «Відрада».

– Таню, а скільки людей об’єдналося під крилом «Відради»?

– У нас чоловік 50 тільки основних, а загалом до 100 набереться. Хтось задіяний постійно, хтось приходить по мірі можливості.

– Ви й розпочинали свою волонтерську діяльність із плетіння маскувальних сіток?

– Так. Якось вийшло, що в Лохвиці цим ніхто предметно не займався. А потреба в сітках була завжди. Хлопці до нас зверталися, відмовити їм, звісно, ми не могли. То і плели. І так уже четвертий рік.Сьогодні ще, окрім сіток, робимо й «химери» (Це таке маскувальне вбрання для воїна. – Прим. автора). А процес виготовлення маскувальних сіток із часом теж змінився. Нині хлопці з фронту скидають нам колір місцевості, де вони перебувають. Під неї ми, відповідно, підлаштовуємо і колір сітки, підбираємо відповідного кольору і матеріали. Ми з хлопцями всі деталі узгоджуємо і тільки тоді починаємо працювати. Це я на словах може довго розповідала, а робимо все дуже оперативно. Там кожен день і година важливі.Зауважу також, що кожна сітка їде з гостинцем. Комусь потрібні медикаменти, комусь обігрівачі, хтось замовив домашні смаколики. На всі запити військових ми відгукуємося. Дівчата печуть випічку, плетуть теплі шкарпетки чи шиють теплу білизну – всього не перерахуєш.

– Де берете кошти на свою діяльність?

- Ми існуємо виключно за рахунок благодійних внесків. Допомагають окремі фермери, донатять прості люди. Періодично влаштовуємо благодійні ярмарки. До Дня міста Лохвиці нам допомагали коштами. Зараз нам допомагають плести сітки працівники «Добробут-сервісу», бо є потреба оперативно виготовити чергову партію, а в їхньому колективі є ті, хто зараз служить.Та за три роки знаєте скільки людей нам допомагали! Бо матеріалу в нас іде для плетіння багато. Ми його постійно закуповуємо, і всі кольори у нас завжди є.

– Цікаво було б знати, скільки сіток волонтерки «Відради» сплели за цей час.

– Такої статистики ми не ведемо. А от скільки метрів сплели, то скажу точно. У нас кожна участь волонтерів, кожна копійка донатів, кожен метр матеріалу  занотовані. Бо ми вдячні кожному і це наша історія.

– Розповімо про це детальнішею, як настане мир?

– Обов’язково.

– Так скільки ж наплетено метрів маскувальних сіток?

– Дивіться, «Вікіпедія» пише, що Лохвиця займає площу 30,88 квадратних кілометрів. А у «Відраді» на сьогодні сплетено 31,1 квадратного кілометра маскувальних сіток. Виходить, ними можна накрити всю Лохвицю! 

– Ви неймовірні! Люди не втомилися? Адже це безоплатна робота?

– Наші не втомилися! Дарма що завершується четвертий рік війни. Людьми рухає патріотизм, бажання допомогти, бо влада часто-густо далека від волонтерського руху. А є питання, де потрібно діяти спільно.

– Які саме?

– Для прикладу. В нашому колишньому районі – три громади. У кожній є волонтери. А ось якогось єдиного центру, який би об’єднав волонтерські рухи, скоординував їхню роботу немає. Мені здається, як ми колись об’єдналися у «Відраду», так і нині спільно змогли б зробити набагато більше, ніж є зараз.

– Думка слушна. Але такого підходу немає й на державному рівні. Найприкріше, коли під ширмою волонтерів орудують відверті шахраї, що безбожно крадуть мільйони гривень людських донатів. І репутацію волонтерства заплямовують, і зневіру в людях сіють…

– У нас, слава Богу, такого немає. Ми знаємо один одного і цінуємо, що ми робимо для хлопців. Їм там найважче. Тому ми завжди поспішаємо.У нас працює дві зміни. Перша – з 10 до 13 години. У першу приходять жіночки, які здебільшого на пенсії. І приходять вони зазвичай раніше. Бо о 9-ій ми виходимо на вулицю на хвилину мовчання. У нас є люди, в яких є загиблі, пропалі безвісти. І їм це не байдуже.А друга зміна збирається з 17 до 20 години. На неї приходять люди, які відпрацювали своє на роботі.

– Людей вистачає?

– Якраз ні. Звертаюсь до тих, хто прочитає ці рядки в газеті. Викрійте хоч одну годину на день чи на тиждень і допоможіть не нам, а в першу чергу нашим хлопцям, які очікують на наші маскувальні сітки й «химери».Ми будемо вдячні кожному! Де «Відрада», по-моєму, знають усі в Лохвиці. Доєднуйтесь до нашого колективу!

– Про що мріють у «Відраді»?

– Всі хочуть швидшого закінчення війни. Тільки переможного, а не капітуляції. Інакше – для чого це все?..