«…всяка війна… – штейнахівське «омоложеніє», хоч це і застарілий спосіб вентиляції. Хіба ви не чули, що розумні люди, до яких належать франкмасони, над цим спеціально і працюють: саме вентилюють землю побоїщами. Для того, щоб краще можна було натравити одну державу на другу, до цієї прекрасної чоловіколюбивої громади належали й належать воротила всіх великих країн. Наприклад, щоб розпочати війну, припустім, між Германією і Францією, треба було найти тільки причіпку. Що ж до розв`язання цієї справи, то вона давно вже була розв`язана за дружньою чашкою кави в масонській ложі воротилами цих держав. Це називається провентилювати трохи землю…» – Анарх [М. Хвильовий «Санаторійна зона»].

«…Жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина».    Хто знає, можливо, якби Україна завжди була самодостатньою державою, то українські жінки не зіткнулися б з цією проблемою, яка взагалі не є характерною для нашого менталітету?

Лохвицький район останнім часом знову «на слуху». Жвава дискусія у мережі Інтернет, полярні думки у приватних розмовах пересічних лохвичан і куди ж ти дінешся від сарафанного «БіБіСі» (баба бабі сказала) – лише посилюють актуальність теми.  А причиною всього цього є лише ідея створення Лохвицького національного природного парку. Що він собою представляє, яку користь чи шкоду принесе – кожен трактує на свій розсуд, виходячи з власного розуміння чи зацікавленості, а подекуди – й через упередженість та необізнаність. Тож спробую і сам вникнути у суть теми, бо порозмірковувати є про що. А розглядати ситуацію лише в контексті конфлікту – значить звужувати суть проблеми. А вона лежить на поверхні, коли мова йде про збереження природи.

Минулого року у господарствах, що обробляють землю у Харківцях, Гаївщині, Бербеницях, змінилося не тільки керівництво, а й безпосередньо їх власники. Що змінилося з їх приходом? Яку стратегію діяльності вони сповідують? На яку перспективу розраховують? Про це ми вели мову з директором ТОВ «Гаївщина Агро», ТОВ «Стоколос» Анатолієм Петровичем Заславцем та директором ТОВ «Харківецьке» Олегом Юрійовичем Карабкою. З їхньої спільної відповіді й викристалізувалася картина господарської діяльності цих господарств у складі холдингу.

Коханій

Недільного вечора (19.02.2017) зал Лохвицького РБК вирував оплесками – глядачі радісно приймали улюблених народних артистів – співачку Наталю Бучинську та композитора і виконавця Ніколо Петраша. Окрім музично-пісенних дарунків, митці створили атмосферу родинного затишку та єднання, почастувавши присутніх духмяним короваєм. Виконуючи пісню «Моя Україна», Наталя та Ніколо запросили дітей на сцену, щоб вони тримали жовто-блакитне полотнище, яке підхопили глядачі, – символ української нації перекочувався хвилею на здійнятих руках людей. І кожен відчував гордість за те, що ми – українці!

Спілкуючись з жителями Лохвиччини під час бліц-опитувань, «Зоря» перебуває в курсі їхніх настроїв, думок, переживань… Так, ми цікавилися, якою людям бачиться Україна – залежною чи незалежною? І більшість обирала перший варіант… Зокрема погляди земляків сходилися в тому, що наша Батьківщина перебуває в фінансовому полоні.

Ще сонце не встигло, як слід, розправити своє проміння, а «бабусі-бізнесменки» вже поспішають до центрального ринку міста Лохвиці, аби скоріше зайнятися торгівлею. А справа ця для них – «свята». В дощ і в сніг, в спеку та в холод, в будні чи в вихідні – несуть вони купецьку службу на совість… Власну ж, звичайно. Ці «бізнесменки» районного розливу мають і свою техніку: гуркотять по тротуарних вибоїнах кравчучки, навантажені всіляким добром, скриплять старі велосипеди (в декого – без педалей), обвішані десятками вузликів, великих і малих, взимку – санки катають широкий асортимент товарів домашнього виробництва.