21 грудня творча група Зразкового аматорського хореографічного колективу «Вернісаж» Лохвицької дитячої музичної школи імені Ісаака Дунаєвського здобула Гран-прі у дистанційному Міжнародному фестивалі-конкурсі «Святковий передзвін», який відбувся в Харкові!

Як  лише однією постановкою юні танцюристи змогли передати загальний настрій всієї країни і як загартовувати їх на перемогу під час карантину – у нашому інтерв’ю із викладачкою хореографії Лохвицького музичного закладу Ольгою ЙОВЖІЙ

«… – Сану не зречуся, церкви не залишу, – відповів спокійно, але твердо отець Іоанн.

– Тоді забирайтеся подалі від моїх очей, – сердито кинув чиновник.

З неабиякими труднощами вдалося одержати дозвіл на перереєстрацію парафії і відкриття молитовного будинку на далекій околиці Лохвиці – Ґудзюрині…», – цитати зі статті Георгія Шибанова «Подвижництво пастиря», 1999.

Про те, як самовіддано виконував свою місію благочинний Лохвицького і Чорнухинського районів, митрофорний протоієрей Іоанн ТЕРКУН – у наступних номерах «Зорі». А в даній статті дізнаємося, яким же був Дім молитви на окраїні Лохвиці? До вашої уваги спогади архімандрита КРЕМЕНЧУЦЬКОГО АВАКУМА, надані лохвичанином Анатолієм КРИВОШЕЄМ.

А ще зовсім недавно був період, коли Лохвицький суд довгий час взагалі залишався без суддів. Справи є, а розглядати нікому. Якщо вже вкрай треба було, то перенаправляли в інші суди.А ще зовсім недавно був період, коли Лохвицький суд довгий час взагалі залишався без суддів. Справи є, а розглядати нікому. Якщо вже вкрай треба було, то перенаправляли в інші суди.Ось саме за такої ситуації в Лохвиці з’явилася суддя Вікторія Бондарь. Вона приїхала до нашого тодішнього  райцентру у відрядження. Термін його був всього 6 місяців. Але вона так і осіла на Лохвиччині.Чому? Що тут затримало? Та і взагалі яка вона – суддя Бондарь? Ці запитання ми задали їй напередодні професійного свята. Природно, що розпочали зі знайомства…

Грудневе повітря пахне магією і дивами! А ще у багатьох виникає спокуса зазирнути у майбутнє.

Колись давно одна лохвичанка, утворивши дзеркальний коридор, намагалася у потойбічних закапелках розгледіти обличчя судженого. За що отримала ляпаса – чи то від нього, чи від Долі…Грудневе повітря пахне магією і дивами! А ще у багатьох виникає спокуса зазирнути у майбутнє. Колись давно одна лохвичанка, утворивши дзеркальний коридор, намагалася у потойбічних закапелках розгледіти обличчя судженого. За що отримала ляпаса – чи то від нього, чи від Долі…В студентські роки моя сусідка по кімнаті Марина наважилася вийти опівночі на Андрія з гуртожитку і запитала у першого зустрічного, як його звати (за повір’ям, таке ім’я матиме й майбутній чоловік). Провісником Долі виявився турок із сусіднього гуртожитку. Він теж, мабуть, вийшов «погадать», бо запитав: «Как тя завут, машя?». І не дожидаючись відповіді, іноземець схватив першокурсницю в гарячі обійми, з яких їй допоміг вирватися чи то святий Андрій, чи невимовний переляк…

Зустрічаючи святковий грудень, ми з лохвичанками назгадували цілий міх народної мудрості, звичаїв і ворожінь, адже 4 грудня Мати-Земля засинала, щоб набратися сил до Благовіщення, а натомість навідувався час розгадування майбутнього! Виявляється, у прикметах криється неабияка сила! Наприклад, моя колега Таня Бартош розповідає: «Бабуся, вийшовши на город і не побачивши на небі жодної хмарини, розвертається і йде у двір зі словами: «Сьогодні картоплю саджати не будемо – для гарного врожаю треба, щоб хмари були!»

Сьогодні ви, наші шановні читачі, тримаєте в руках черговий номер «Зорі», але він у буквальному сенсі цього слова наповнений зовсім іншими кольорами, ніж звично. Те, до чого ми прагнули, відсьогодні поступово втілюємо у редакційну політику «Зорі» – переходимо до повнокольорового друку. Хай іще не всіх шпальт (бо це вартісно), але початок покладено.