«… – Сану не зречуся, церкви не залишу, – відповів спокійно, але твердо отець Іоанн.

– Тоді забирайтеся подалі від моїх очей, – сердито кинув чиновник.

З неабиякими труднощами вдалося одержати дозвіл на перереєстрацію парафії і відкриття молитовного будинку на далекій околиці Лохвиці – Ґудзюрині…», – цитати зі статті Георгія Шибанова «Подвижництво пастиря», 1999.

Про те, як самовіддано виконував свою місію благочинний Лохвицького і Чорнухинського районів, митрофорний протоієрей Іоанн ТЕРКУН – у наступних номерах «Зорі». А в даній статті дізнаємося, яким же був Дім молитви на окраїні Лохвиці? До вашої уваги спогади архімандрита КРЕМЕНЧУЦЬКОГО АВАКУМА, надані лохвичанином Анатолієм КРИВОШЕЄМ.

А ще зовсім недавно був період, коли Лохвицький суд довгий час взагалі залишався без суддів. Справи є, а розглядати нікому. Якщо вже вкрай треба було, то перенаправляли в інші суди.А ще зовсім недавно був період, коли Лохвицький суд довгий час взагалі залишався без суддів. Справи є, а розглядати нікому. Якщо вже вкрай треба було, то перенаправляли в інші суди.Ось саме за такої ситуації в Лохвиці з’явилася суддя Вікторія Бондарь. Вона приїхала до нашого тодішнього  райцентру у відрядження. Термін його був всього 6 місяців. Але вона так і осіла на Лохвиччині.Чому? Що тут затримало? Та і взагалі яка вона – суддя Бондарь? Ці запитання ми задали їй напередодні професійного свята. Природно, що розпочали зі знайомства…

Грудневе повітря пахне магією і дивами! А ще у багатьох виникає спокуса зазирнути у майбутнє.

Колись давно одна лохвичанка, утворивши дзеркальний коридор, намагалася у потойбічних закапелках розгледіти обличчя судженого. За що отримала ляпаса – чи то від нього, чи від Долі…Грудневе повітря пахне магією і дивами! А ще у багатьох виникає спокуса зазирнути у майбутнє. Колись давно одна лохвичанка, утворивши дзеркальний коридор, намагалася у потойбічних закапелках розгледіти обличчя судженого. За що отримала ляпаса – чи то від нього, чи від Долі…В студентські роки моя сусідка по кімнаті Марина наважилася вийти опівночі на Андрія з гуртожитку і запитала у першого зустрічного, як його звати (за повір’ям, таке ім’я матиме й майбутній чоловік). Провісником Долі виявився турок із сусіднього гуртожитку. Він теж, мабуть, вийшов «погадать», бо запитав: «Как тя завут, машя?». І не дожидаючись відповіді, іноземець схватив першокурсницю в гарячі обійми, з яких їй допоміг вирватися чи то святий Андрій, чи невимовний переляк…

Зустрічаючи святковий грудень, ми з лохвичанками назгадували цілий міх народної мудрості, звичаїв і ворожінь, адже 4 грудня Мати-Земля засинала, щоб набратися сил до Благовіщення, а натомість навідувався час розгадування майбутнього! Виявляється, у прикметах криється неабияка сила! Наприклад, моя колега Таня Бартош розповідає: «Бабуся, вийшовши на город і не побачивши на небі жодної хмарини, розвертається і йде у двір зі словами: «Сьогодні картоплю саджати не будемо – для гарного врожаю треба, щоб хмари були!»

Сьогодні ви, наші шановні читачі, тримаєте в руках черговий номер «Зорі», але він у буквальному сенсі цього слова наповнений зовсім іншими кольорами, ніж звично. Те, до чого ми прагнули, відсьогодні поступово втілюємо у редакційну політику «Зорі» – переходимо до повнокольорового друку. Хай іще не всіх шпальт (бо це вартісно), але початок покладено.

Кожен із нас – це захоплююча книга зі своїм неповторним сюжетом, головними героями, які супроводжують по життю. Хтось, як наставники, інколи й несвідомі, які впливають на хід розгортання подій у нашому бутті. З іншими перетинаємося, щоб стати прикладом для них. Із третіми – щоб повірити у власні сили та мрії…Кожен із нас – це захоплююча книга зі своїм неповторним сюжетом, головними героями, які супроводжують по життю. Хтось, як наставники, інколи й несвідомі, які впливають на хід розгортання подій у нашому бутті. З іншими перетинаємося, щоб стати прикладом для них. Із третіми – щоб повірити у власні сили та мрії…Героїня інтерв’ю – Світлана Петрівна ВЕДМІДЬ – надзвичайно мудра і талановита особистість, яка у свої 85 не пориває дружбу із молодістю, ентузіазмом і творчістю!Наша бесіда з нагоди ювілею Світлани Петрівни – наче мандрівка у часі, яка огортає затишком теплих спогадів-історій героїні…