Самотня жінка, яка за трагічних обставин втратила сина, майже рік турбується про чужу людину приблизно такого ж віку, як син. Практично кожен день робить для інваліда, який донедавна не мав навіть повноцінного житла, нову добру справу. Змінила його життя і закликає інших посприяти тому, щоб чоловік у прямому значенні слів став на ноги.Самотня жінка, яка за трагічних обставин втратила сина, майже рік турбується про чужу людину приблизно такого ж віку, як син. Практично кожен день робить для інваліда, який донедавна не мав навіть повноцінного житла, нову добру справу. Змінила його життя і закликає інших посприяти тому, щоб чоловік у прямому значенні слів став на ноги.

Лучанський кооператив «Молочний край» розпочав заготівлю молока з 1 липня, а 1 вересня ми поспілкувалися із його засновницею та господинею молокоприймального пункту Надією Сіліною. Вона відповіла на наші питання разом зі старостою села Світланою Калач, яка разом із Лохвицькою міськрадою доклала немало зусиль для створення кооперативу.Лучанський кооператив «Молочний край» розпочав заготівлю молока з 1 липня, а 1 вересня ми поспілкувалися із його засновницею та господинею молокоприймального пункту Надією Сіліною. Вона відповіла на наші питання разом зі старостою села Світланою Калач, яка разом із Лохвицькою міськрадою доклала немало зусиль для створення кооперативу.Все більше господарів корів розуміють переваги здавання молока в кооператив і дехто з них, хто не має роботи, планує утримувати 2–3 корови та заробляти цим на життя. Тож село має перспективу повернути славу молочного краю і втрачене поголів’я худоби.

Цій знаменній події в культурному житті Лохвиччини передувала певна особливість приїзду до нашого древнього міста відомого на весь світ українського хору, який є, свого роду, візитівкою України.Так от сталося це завдяки двом людям, двом Особистостям. Цій знаменній події в культурному житті Лохвиччини передувала певна особливість приїзду до нашого древнього міста відомого на весь світ українського хору, який є, свого роду, візитівкою України.Так от сталося це завдяки двом людям, двом Особистостям. 

Вони постійно на виду. Як і їхні дії, рішення, вчинки, вподобання… Їх дехто, наче під мікроскопом, розбирає, обговорює, пліткує, (чого гріха таїть). Чому так? Бо вони перебувають на верхніх щаблях влади – чи то підприємства, регіону, галузі. Цей перелік можна продовжувати і далі.Вони постійно на виду. Як і їхні дії, рішення, вчинки, вподобання… Їх дехто, наче під мікроскопом, розбирає, обговорює, пліткує, (чого гріха таїть). Чому так? Бо вони перебувають на верхніх щаблях влади – чи то підприємства, регіону, галузі. Цей перелік можна продовжувати і далі.Разом з тим, вони є звичайні люди зі своїми переконаннями, історією, подекуди з тягарем життєвих проблем, своїми маленькими і великими сімейними радощами.

У травні під рубрикою «Без краватки» у «Зорі» дебютувала очільниця Сенчанської громади Наталія Сліпухова. Її щира сповідь викликала жваву цікавість у багатотисячної аудиторії читачів «Зорі». Навіть на нашому сайті, до речі, доволі популярному, інтерв’ю з Наталією Вікторівною прочитало більше двох тисяч користувачів Інтернету.

Сьогодні героєм рубрики «Без краватки» став очільник Лохвицької громади Віктор Радько. У розмові з ним ми намагалися якомога далі абстрагуватися від його робочих питань (хоча куди ж без них?), а ширше зосередитися на життєвих кредо Віктора Івановича. До відвертої розмови спонукала, можна сказати, перша солідна дата в його житті – 16 серпня Віктору Радьку виповнилося 50 років. Тож доречним було озирнутися на прожиті роки, пригадати життєві етапи, щиро подивитися на речі, на які не завжди звертаєш увагу у повсякденному бутті. До речі, на пропозицію поговорити відверто, розповісти якісь до цього часу неозвучені на загал речі, Віктор Іванович погодився відразу.

Турботи і проблеми Лохвицької міської лікарні ми періодично висвітлюємо на сторінках «Зорі». Але якось так виходить, що ці «проблеми» мають «властивість» нікуди не зникати. Навпаки – як не та, то інша біда з якогось боку та й вилазить.Турботи і проблеми Лохвицької міської лікарні ми періодично висвітлюємо на сторінках «Зорі». Але якось так виходить, що ці «проблеми» мають «властивість» нікуди не зникати. Навпаки – як не та, то інша біда з якогось боку та й вилазить.Наприклад, сьогодні ми маємо недофінансування Лохвицької лікарні з боку Національної служби здоров’я України. Чому воно виникло?Але є й певні позитивні моменти. Тому про будні Лохвицької міської лікарні ми й вирішили поговорити з керівником цього медичного комунального закладу Віктором Бурлеєм.