Володимира Зінченка знаю давно, ще з часів, коли він у Ригах очолював місцеве сільгосппідприємство. До речі, доволі успішне.Володимира Зінченка знаю давно, ще з часів, коли він у Ригах очолював місцеве сільгосппідприємство. До речі, доволі успішне.Імпонує в його характері відкритість, своя позиція, думка. Водночас готовність визнати свою помилку, прийняти інше судження, якщо воно неправильне.Але найбільше, як на мене, підкуповує в ньому яскраво виражена патріотична, державницька позиція. Якщо доречно так висловитися, то Володимир Степанович – ярий українофоб, але в найпозитивнішому значенні цього слова.А ще він дитя двох епох, коли може об’єктивно, посилаючись на свій досвід, розставляти акценти на ту чи іншу подію.Тому напередодні Дня української державності Володимир Зінченко охоче поділився своїми думками щодо становлення держави України, її боротьби з ворожою ордою, висловив власну позицію про події, людей, що є уособленням минувшини і сьогодення.

У Лохвиці за минулий тиждень провели в останню путь двох Захисників України, двох Героїв. Вони, на жаль, поповнили Небесне військо, що забирає до своїх лав найкращих синів і дочок нашої країни. У понеділок лохвичани попрощалися з Костянтином Мандрикою, а в неділю траурна процесія знову прямувала до Іванівського цвинтаря – тут прощалися з лохвичанином Ярославом Сініченком.У Лохвиці за минулий тиждень провели в останню путь двох Захисників України, двох Героїв. Вони, на жаль, поповнили Небесне військо, що забирає до своїх лав найкращих синів і дочок нашої країни. У понеділок лохвичани попрощалися з Костянтином Мандрикою, а в неділю траурна процесія знову прямувала до Іванівського цвинтаря – тут прощалися з лохвичанином Ярославом Сініченком.

4 липня у Лохвиці поховали Костянтина Мандрику, 33-річного старшого солдата ЗСУ, стрільця. Він загинув 2 липня в селі Уди Золочівської громади Богодухівського району Харківщини. Під час ворожого артилерійського обстрілу Костя отримав несумісне з життям поранення.4 липня у Лохвиці поховали Костянтина Мандрику, 33-річного старшого солдата ЗСУ, стрільця. Він загинув 2 липня в селі Уди Золочівської громади Богодухівського району Харківщини. Під час ворожого артилерійського обстрілу Костя отримав несумісне з життям поранення.

Не перестаємо захоплюватися згуртованостю та самовідданостю українських людей, які готові жертовно робити все, аби вистояти у тяжкій борні з рашистською росією. Про одну з таких родин волонтерів мені хотілося розповісти вже давно. Але жінка навідріз відмовлялася, промовляючи: «Хай вже після нашої перемоги» або «Нічого такого ми не робимо». Однак останні події зумовили Олену заговорити.Не перестаємо захоплюватися згуртованостю та самовідданостю українських людей, які готові жертовно робити все, аби вистояти у тяжкій борні з рашистською росією. Про одну з таких родин волонтерів мені хотілося розповісти вже давно. Але жінка навідріз відмовлялася, промовляючи: «Хай вже після нашої перемоги» або «Нічого такого ми не робимо». Однак останні події зумовили Олену заговорити.– Мені так хочеться через «Зорю» подякувати всім небайдужим людям, сказати їм добре слово, просто крикнути: «Ви – найкращі!» – сказала вона під час нашої розмови.А хіба не найкращі? Коли мало не за тиждень зібрали кошти і придбали для бійців, які воюють зараз на Сході, такий необхідний їм транспорт.Олена Григорівна Середняк живе і трудиться у Вирішальному. Була підприємцем. Є депутатом Сенчанської сільської ради.

Валентин Кузьмич Дольський – єдиний, хто залишився з учасників Другої світової війни у Лохвицькій територіальній громаді. 24 червня йому виповнилося 95 років. Але, незважаючи на свій поважний вік, Валентин Кузьмич зберігає життєву енергію і оптимізм та має ясний розум.