Є люди, з якими можна говорити годинами. І не про будь-що, а відкривати для себе історію цілої родини. Та не тільки, власне, родини, а й історію свого міста, краю, навіть країни. Ось таким співрозмовником є лохвичанин Борис Наумович Урецький. Він – один зі старожилів Лохвиці. Такі люди ще цінні й тим, що несуть у собі цілий пласт знань різних епох, які їм довелося пройти за своє життя.Борису Наумовичу торік виповнилося 80. Багато хто з жителів Лохвицького району знає його як колишнього директора Червонозаводського хлібозаводу. Він активно долучався, коли єврейська община кілька років тому проводила заходи, пов’язані з трагічною історією Лохвиці. В «Зорі» ми не раз писали про трагічні події у травні 1942 року, коли фашисти біля околиці Лохвиці – Благодарівки – розстріляли сотні євреїв, жителів Лохвиці.Для багатьох – він корінний лохвичанин. Хоча історія його непростого життя насправді відкриває багато незвіданого. Для молодого покоління лохвичан це беззаперечно.Та, власне, не лише для молодого.У кількохгодинній, ґрунтовній, неквапливій розмові Борис Наумович через призму свого життєвого шляху повідав цілу сагу, адже йому випало жити на зламі двох епох. І слухаючи його спогади, що повертали пам’ять майже на 80 років назад, я ловив себе на думці – як вразливо вони переплітаються зі сьогоднішньою реальністю. Бо людство навіть не могло припустити, що жахливе, потворне обличчя війни може знову з’явитися у ХХІ століття. На жаль, концентроване зло прийшло з одурманеної фашизмом росії. І чорна карта випала саме на долю України. Сподіваємося і віримо, що всю цю рашистську наволоч разом зі зрадниками, що плюнули неньці-Україні в обличчя, буде вигнано з нашої землі.А тепер зануримося у світ спогадів Бориса Наумовича Урецького.

Минулого тижня у Токарях провели в останню путь Героя сучасності, відданого захисника Батьківщини Володимира Тищенка.

Навіть у страшному сні не міг ще місяць тому уявити, що доведеться, як журналісту, описувати стільки трагічних подій на моїй любій серцю Лохвиччині. А все через те, що у наш мирний дім увірвалися рашистські окупанти. Не «наївшись» у 2014-му Криму і частини Донбасу, кремлівський боягузливий карлик, що десь переховується у бункері чи то за Уралом, чи в Забайкаллі, вирішив у своїх «царських» мареннях захопити і всю Україну.

Бодаквяни проводжали в останню путь Героя, свого земляка, низько схиливши голови і стоячи на колінах. Це був прояв найвищої людської Поваги до воїна-захисника, який віддав своє життя, захищаючи свою Батьківщину від російського агресора. Віроломна війна, розпочата кремлівською клікою на чолі з путіним, забрала життя ще одного українця. Українця, який у цивільному бутті займався благородними, мирними справами. Але, коли над Україною нависала  небезпека, коли рашистська росія сунула на наші землі, він брав до рук зброю і ставав на захист рідної Батьківщини.

– Мій синочку! Моя кровинко! Материнський плач розривав всю округу, сповіщаючи про горе. Велике горе. У Васильках на селянському обійсті прощалися із загиблим Захисником України Юрієм Лисенком. Він загинув 2 березня в зоні Операції об’єднаних сил біля Лисичанська. Поліг смертю хоробрих, захищаючи українську землю від рашистської навали російських окупантів.

Такого бойового, патріотичного духу Україна ще не знала ніколи! І нас російсько-путінському фашизму не здолати ніколи!  Як влучно висловився мій земляк – лохвичанин: «Він може тимчасово окупувати якусь територію, але він ніколи не окупує нашу душу і розум».

Путлер віроломно пішов у наступ на всю Україну. І отримує по зубах на всіх фронтах. В умовах воєнного стану живе і Лохвицька громада. Створено оперативний штаб. Організовано загін територіальної оборони. Працюють волонтери. Виконують свою роботу комунальні та соціальні служби.

Перед лицем великої біди, коли російська орда хоче повномасштабного вторгнення в суверенну, самостійну Україну – як ніколи потрібне єднання і згуртованість нашого народу. А ще уміння боронити свою землю, вміти надати першу медичну допомогу, чітко знати свій маневр – як діяти, що робити і що потрібно першочергово в умовах війни.

Чудернацький заголовок, як калька від назви колись відомого радянського фільму, прийшов на думку, коли сів обмірковувати ситуацію, що склалася в Лохвицькій міській раді після двох останніх її сесійних засідань.

«Христос хрещається!» – «В річці Йордан!» Так 19 січня на Хрещення Господнє або, як в народі говорять,  Водохреще, завершився цикл новорічно-різдвяних свят.