Лохвицька міська лікарня залишається провідним медичним закладом на теренах колишнього Лохвицького району. Хоча триматися на високому рівні у сфері надання медичних послуг сьогодні не так просто. Конкуренція доволі жорстка. І не все, на жаль, залежить від лохвицьких медиків.Лохвицька міська лікарня залишається провідним медичним закладом на теренах колишнього Лохвицького району.

Насправді ця тема майже не досліджена і на сьогодні ми маємо лише розрізнені, скупі дані про офіційний друкований орган Сенчанського району. Як відомо, сам район був утворений спочатку в період із 1923 по 1931 рік. Потім ліквідований і відновлений вже у складі Харківської області у 1935 році. Як адміністративно-територіальна одиниця проіснувала до кінця 1962 року. Все це відомо з архівних джерел.

На початку червня спільнота Лохвиці попрощалася з Борисом Павловичем Левченком, чиє трудове життя майже повністю було пов’язане із лохвицькою «Зорею». Нашому часопису він віддав понад 40 років. Можна без перебільшення сказати, що це ціла віха і в житті людини, і історії «Зорі» зокрема. І ця віха варта уваги, хоча б у сенсі, що з цих крупинок складається і сама історія нашого Лохвицького краю. Тож виходячи з того, що з цією людиною ми пліч-о-пліч торували кілька десятиліть життєву дорогу, хочу поділитися своїми деякими споминами. Це теж крупинки нашої історії. 

Те, що нинішня російсько-українська війна – це війна дронів, стало очевидним вже, напевно, всім. Дрони використовують на суші, в повітрі й на воді. Їх постійно вдосконалюють, модифікують, розширюють сферу застосування.

На нас дивляться молоді, світлі обличчя. Всі вони були на злеті життя, сповнені мрій, планів і сподівань, які враз в одну мить забрали куля, міна, снаряд чи дрон ворога, який віроломно увірвався в наш український дім, щоб нас просто знищити або поставити на коліна.

Вісім років тому він повністю осліп. Здавалося – світ окупувала пітьма. Але тільки не його світ. У ньому завжди панує світло, гармонія, жага життя і вічний промінь, що постійно тягнеться до Нього, Всевишнього…

Руїни та зарості чагарників зустрічають вас при в’їзді в Бодакву. А ще, пригадую, зовсім недавно тут на повну потужність працював молочно-товарний тваринницький комплекс, вирувало життя.

У справжнє свято поезії вилилася презентація поетичної збірки «Сильна жінка» нашої землячки Наталії Захарової. Це її перша книга і, сподіваємося, не остання. Хоча, напевно, дебют завжди пам’ятається найбільше.

Це сьогодні «Нова пошта» – вже звичний сегмент послуг, без яких важко обійтися у повсякденному житті. Мережа цього оперативного надавача поштових послуг на сьогодні розгалужена по всій Україні. Не є винятком і наш, висловлююся за звичкою, Лохвицький район.

20 лютого лохвичанці Галині Тимофіївні Черкасець виповнилося 100 (!) років. На довгій дорозі життя їй випало пережити голодні тридцяті роки, окупацію Лохвиці фашистами, тяжку працю в Австрії, що входила тоді до третього рейху, повернення додому, роки вчительства не лише в рідному Лохвицькому районі, а й у Карпатах, навчання сотень учнів, сімейні радощі й горе, коли помер чоловік і ще багато-багато різних подій, що вмістилися в її житті…