Дорога до Старого Хутора була пустинною. Типовий краєвид, як для цієї зимової пори – скошені поля після кукурудзи, хоча й траплялися ще площі, де ця цариця полів чекала свого обмолоту. Зеленіли клапті озимини, чорніли валки зябу.
Їх доволі багато в нинішньому бурхливому житті. І вони так тісно переплетені між собою, що відразу важко розрізнити чия ж правда «найправильніша», коли за наче б правильними словами ховаються власні інтереси й амбіції і коли це веде до суцільного краху. Десь такі філософські думки не полишали спокою під час двох подій, безпосереднім учасником яких протягом останніх днів мені довелося бути. Ці події між собою тісно пов’язані, бо стосуються майбутнього нашого Лохвицького краю і медицини зокрема.
«На тихій станції зійду»… – чомусь згадалися слова із популярної в радянські часи естрадної пісні на під’їзді до залізничної станції «Сенча»… Настільки навкруги було тихо, без звичайного лягання залізничних вагонів, незамовкаючого голосу диспетчера з гучномовця, пасажирської суєтні.
Сталося це завдяки кільком людям, імена яких уписані як у історію духовного життя нашої древньої Лохвиці, так і в літопис Лохвиччини загалом.Сталося це завдяки кільком людям, імена яких уписані як у історію духовного життя нашої древньої Лохвиці, так і в літопис Лохвиччини загалом.Але спочатку, мабуть, потрібно роз’яснити, що означає ця частина будівлі православного храму. Її називають по різному – приділ, храм-приділ, бічний вівтар. Є ще зовсім застаріла назва параеклесія, що означає «прихрам’я».Як правило, це або прибудова в храмі, або окрема, виділена частина основної будівлі для розміщення додаткового (бічного) вівтаря з престолом. Приділи влаштовуються для того, щоб в один день (наприклад, у великі свята чи по неділях) проводили декілька літургій (за кількістю вівтарів), через те, що в православній церкві прийнято виконувати не більше однієї літургії на день на одному престолі. Так само, як і священик не може проводити більше однієї літургії на день.У Лохвицькій Благовіщенській церкві приділ міститься в основній будівлі. Принагідно нагадую, що її вік становить більше 220 (!) років. І це єдина уціліла церква в Лохвиці, де свого часу нараховувалося 6 храмів.Заодно пригадаю, як із 1959 по 1990 роки тут знаходилася Лохвицька дитячо-юнацька спортивна школа. Юнаком я її відвідував і в цьому приділі ми займалися гімнастикою, піднімали гирі, штанги та набивні м’ячі.(Тут я був присутній на таїнстві хрещення. Так що можу порівнювати, як із роками змінювалася ця частина приміщення церкви).Ось так трохи історії цього древнього храму, поважний вік якого й досі несуть уцілілі ікони-розписи на його стінах.
Сотні машин, тисячі людей приїхали 19 вересня в урочище Шумейкове. Цього дня тут відбувалися заходи, приурочені одній із трагічних сторінок Другої світової війни – загибелі штабу ПівденноЗахідного фронту. Трапилося це рівно 80 років тому. Саме тоді прийняв свій останній бій і командуючий фронтом генералполковник Михайло Кирпонос.
Цій знаменній події в культурному житті Лохвиччини передувала певна особливість приїзду до нашого древнього міста відомого на весь світ українського хору, який є, свого роду, візитівкою України.Так от сталося це завдяки двом людям, двом Особистостям. Цій знаменній події в культурному житті Лохвиччини передувала певна особливість приїзду до нашого древнього міста відомого на весь світ українського хору, який є, свого роду, візитівкою України.Так от сталося це завдяки двом людям, двом Особистостям.
Вони постійно на виду. Як і їхні дії, рішення, вчинки, вподобання… Їх дехто, наче під мікроскопом, розбирає, обговорює, пліткує, (чого гріха таїть). Чому так? Бо вони перебувають на верхніх щаблях влади – чи то підприємства, регіону, галузі. Цей перелік можна продовжувати і далі.Вони постійно на виду. Як і їхні дії, рішення, вчинки, вподобання… Їх дехто, наче під мікроскопом, розбирає, обговорює, пліткує, (чого гріха таїть). Чому так? Бо вони перебувають на верхніх щаблях влади – чи то підприємства, регіону, галузі. Цей перелік можна продовжувати і далі.Разом з тим, вони є звичайні люди зі своїми переконаннями, історією, подекуди з тягарем життєвих проблем, своїми маленькими і великими сімейними радощами.
У травні під рубрикою «Без краватки» у «Зорі» дебютувала очільниця Сенчанської громади Наталія Сліпухова. Її щира сповідь викликала жваву цікавість у багатотисячної аудиторії читачів «Зорі». Навіть на нашому сайті, до речі, доволі популярному, інтерв’ю з Наталією Вікторівною прочитало більше двох тисяч користувачів Інтернету.
Сьогодні героєм рубрики «Без краватки» став очільник Лохвицької громади Віктор Радько. У розмові з ним ми намагалися якомога далі абстрагуватися від його робочих питань (хоча куди ж без них?), а ширше зосередитися на життєвих кредо Віктора Івановича. До відвертої розмови спонукала, можна сказати, перша солідна дата в його житті – 16 серпня Віктору Радьку виповнилося 50 років. Тож доречним було озирнутися на прожиті роки, пригадати життєві етапи, щиро подивитися на речі, на які не завжди звертаєш увагу у повсякденному бутті. До речі, на пропозицію поговорити відверто, розповісти якісь до цього часу неозвучені на загал речі, Віктор Іванович погодився відразу.
Турботи і проблеми Лохвицької міської лікарні ми періодично висвітлюємо на сторінках «Зорі». Але якось так виходить, що ці «проблеми» мають «властивість» нікуди не зникати. Навпаки – як не та, то інша біда з якогось боку та й вилазить.Турботи і проблеми Лохвицької міської лікарні ми періодично висвітлюємо на сторінках «Зорі». Але якось так виходить, що ці «проблеми» мають «властивість» нікуди не зникати. Навпаки – як не та, то інша біда з якогось боку та й вилазить.Наприклад, сьогодні ми маємо недофінансування Лохвицької лікарні з боку Національної служби здоров’я України. Чому воно виникло?Але є й певні позитивні моменти. Тому про будні Лохвицької міської лікарні ми й вирішили поговорити з керівником цього медичного комунального закладу Віктором Бурлеєм.
З моменту нашої останньої розмови з головою Лохвицької громади Віктором Радьком минуло півтора місяці. Зрозуміло, що за цей час відбулася не одна подія, прийнято не одне рішення, виконано будівельних робіт не на одному об’єкті… Окрім цього накопичилися й інші запитання, відповіді на які хотілося б почути.З моменту нашої останньої розмови з головою Лохвицької громади Віктором Радьком минуло півтора місяці. Зрозуміло, що за цей час відбулася не одна подія, прийнято не одне рішення, виконано будівельних робіт не на одному об’єкті… Окрім цього накопичилися й інші запитання, відповіді на які хотілося б почути.Тож у такому руслі – про справи завершені, поточні і перспективні – і проходила наша розмова з Віктором Івановичем.
Хай подібного більше ніколи не повториться! Такими, наче заклинанням, завершувалися розповіді лохвицьких медиків, з якими ми говорили про рік їхньої роботи в обіймах ковідних реалій. Хай подібного більше ніколи не повториться! Такими, наче заклинанням, завершувалися розповіді лохвицьких медиків, з якими ми говорили про рік їхньої роботи в обіймах ковідних реалій. Не пам’ятаю достеменно, хто з провидців свого часу заявив, що на Землю прийде такий вірус, що накладе відбиток на життя всього людства. Напевно, оце «творіння» людських рук, підступний COVID-19, і є тим лабораторним монстром, що змусив людей кардинально переглянути ставлення як до свого власного здоров’я і життя, так і до тих, хто з тобою поруч.Лохвицька міська лікарня була тим закладом, де лікували ковідних хворих. А їх було багато, бо Лохвицький район постійно, мало не цілий рік, тримався в «лідерах» за кількістю виявлених випадків.
У Полтаві нагородили переможців щорічного творчого конкурсу «Журналіст року 2021». За словами директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА Вікторії Пилипенко, переможців виз...
Лохвицька районна газета «Зоря» – одна з найстаріших районок у Полтавській області: їй виповнилося 109 років! Вперше видання вийшло в світ 2 січня 1912 року під логотипом «Вісник Лохвицького земства», пізніше змінило назву на «Л...
