Загиблого Героя російсько-української війни Олександра Чайку заводчани провели в останню путь 22 листопада цього року. Він був хоробрим воїном і захищав Україну з перших днів повномасштабного вторгнення рашистів. Пішов захищати рідну землю добровольцем, хоча й мав повне право на відстрочку.

В історії Сенчанського краю є багато цікавих людей, які залишили свій слід у людській пам’яті. Тож, мабуть, не дарма, коли я спілкувався одного разу з сенчанами, вони попросили написати про свою односельчанку.

Цієї неділі Україна переходить на зимовий час. Все традиційно, як це робили протягом багатьох останніх років. Однак є одне «але» – Верховна Рада прийняла закон про перехід на зимовий час і неповернення потім на літній. Цей закон має підписати Президент України.Цієї неділі Україна переходить на зимовий час. Все традиційно, як це робили протягом багатьох останніх років. Однак є одне «але» – Верховна Рада прийняла закон про перехід на зимовий час і неповернення потім на літній. Цей закон має підписати Президент України.Тим часом, ми вирішили порозпитувати наших земляків – «як вони взагалі ставляться до переходу то на зимовий, то на літній час?» У підсумку відповіді людей виявилися полярно різними. Але це нормально, бо у кожної людини є своя думка.Тож що говорить глас народу?

Символічно, що це трапилося 1 жовтня, коли країна відзначала День захисників і захисниць. Тож слідом за Алеями Пам’яті, які раніше урочисто відкриті у Корсунівці, Ісківцях і Вирішальному – тепер таке святе місце є і в центрі Сенчанської громади. Якщо у старостатах на банерах розміщували по кілька портретів Героїв-земляків, то у Сенчі кожен окремий банер розповідає про загиблого воїна-захисника.

Часи, коли про пожежників ходили анекдоти, сьогодні минули. По-перше, і час не той, а по-друге, кордони функціональних обов’язків працівників цієї колишньої пожежної служби значно ширші. Навіть у самій назві «служба з надзвичайних ситуацій» є щось усеохоплююче.

Є люди, які мене просто дивують. Із Анатолієм Сорокою, який торгує комбікормами, я часто перетинаюсь на Лохвицькому ринку. У нас завжди є спільна тема – місто Іванків, що поблизу Чорнобиля. Анатолій там народився, довго проживав, а мені там випало працювати три з половиною роки у місцевій газеті «Трибуна праці».

Лохвицька міська лікарня залишається провідним медичним закладом на теренах колишнього Лохвицького району. Хоча триматися на високому рівні у сфері надання медичних послуг сьогодні не так просто. Конкуренція доволі жорстка. І не все, на жаль, залежить від лохвицьких медиків.Лохвицька міська лікарня залишається провідним медичним закладом на теренах колишнього Лохвицького району.

Насправді ця тема майже не досліджена і на сьогодні ми маємо лише розрізнені, скупі дані про офіційний друкований орган Сенчанського району. Як відомо, сам район був утворений спочатку в період із 1923 по 1931 рік. Потім ліквідований і відновлений вже у складі Харківської області у 1935 році. Як адміністративно-територіальна одиниця проіснувала до кінця 1962 року. Все це відомо з архівних джерел.

На початку червня спільнота Лохвиці попрощалася з Борисом Павловичем Левченком, чиє трудове життя майже повністю було пов’язане із лохвицькою «Зорею». Нашому часопису він віддав понад 40 років. Можна без перебільшення сказати, що це ціла віха і в житті людини, і історії «Зорі» зокрема. І ця віха варта уваги, хоча б у сенсі, що з цих крупинок складається і сама історія нашого Лохвицького краю. Тож виходячи з того, що з цією людиною ми пліч-о-пліч торували кілька десятиліть життєву дорогу, хочу поділитися своїми деякими споминами. Це теж крупинки нашої історії. 

Те, що нинішня російсько-українська війна – це війна дронів, стало очевидним вже, напевно, всім. Дрони використовують на суші, в повітрі й на воді. Їх постійно вдосконалюють, модифікують, розширюють сферу застосування.